Глава 11 (6) від 17.08

Роман виявився приємним співрозмовником, розумним, начитаним і терплячим. Він пояснював і показував тонкощі роботи, не дратуючись навіть тоді, коли Христина щось перепитувала. Інформації виявилося неймовірно багато, і це всього лише мізерна частина того, що потрібно знати.

Незабаром голова почала пухнути від великої кількості нових відомостей, але Христя стійко трималася. Кілька разів у кабінет боса заходили керівники відділів, і тоді Роман теж приєднувався до цих зустрічей, а вона продовжувала навчання самостійно, зарившись в папери по саму маківку.

Час до обіду пролетів непомітно, і відчувався такий голод, що хотілося з'їсти слона. Христина потерла втомлені очі і згадала про окуляри, які ввечері потрібно забрати з магазину. Так, з такою роботою без окулярів ніяк.

– Ідемо на кухню перекусимо, – запропонував Роман. – Олексій Вікторович пообідає на зустрічі. Я з ним теж поїду, тому приймальня залишиться на тобі. Записуй всіх, хто буде приходити або телефонувати. А з наступного тижня ти теж будеш присутньою на виїзних зустрічах.

– Уже наступного тижня? – здивувалася Христина. – А це не надто рано? Я ж іще не готова, майже нічого не знаю. Дуже боюся що-небудь зіпсувати.

– Кращий спосіб чогось навчитися – спостерігати за тим, як це роблять інші, – повчально сказав особистий помічник. – Будеш безсловесною тінню із серії «подай-принеси». Твоє завдання – дивитися і запам'ятовувати. І не хвилюйся ти так, всі ми колись нічого не вміли і починали з нуля.

– Ну, якщо ти так кажеш... Дякую за підтримку!

Залишок дня пройшов напружено. Христина чесно намагалася фіксувати в пам'яті всіх, хто приходив або телефонував. Блокнот був заповнений іменами і контактними даними, в голові – каша з безлічі облич. Деяких вона вже знала, когось бачила вперше. Загалом, до вечора перед очима все вже майже пливло, а часу, щоб відкрити особистий щоденник і написати хоча б декілька рядків, не було взагалі.

Роман повернувся один і вручив Христині корпоративну сім-карту і службовий ноутбук у сторогій темно-сірій сумці-чохлі, після чого забрав записи і уважно передивився.

– Олексій Вікторович поїхав на чергову зустріч, – повідомив чоловік, – але там моя присутність не потрібно, тому він попросив подбати про тебе. Зараз заїдемо за твоїми окулярами, а потім відвезу тебе додому.

«Містер Суворість не забув!»

Від цього стало на диво добре. Треба зробити щось і для нього.

– Романе, давай я частину роботи візьму додому. Так швидше втягнуся.

– Хм, гаразд, – подумавши, вирішив секретар. – Бери звіти з продажу та вивчай асортимент. Раніше ти знала продукцію тільки одного відділу, а тепер повинна бути добре обізнана в усьому, що стосується «Вайлет-компані».