Глава 11 (2) від 16.08

Нова сумка, в яку Христина переклала речі, доповнила образ. Волосся вона заплела в косу і сяк-так підколола на потилиці шпильками, нагадавши собі по необхіжність купити сьогодні нову заколку. Вже на це у неї точно вистачить коштів. Обидва телефони теж взяла. Коли отримає нову сім-карту, старенький телефон можна буде віддати мамі для більш зручного зв'язку, а то телефонувати з мобільного на міський дуже напряжно для гаманця.

– Христино, донечко, а звідки така смакота? Тобі вчора дали аванс? – в кімнату заглянула мама і з подивом стала розглядати новий гардероб доньки і розставлені по кімнаті пакети з обновками. – Ой, а це що?

– Не аванс, мамо, а підвищення! – з радістю повідомила вона. – Тепер у нас із вами все буде! І їсти станемо нормально, і одягатися. А це мені новий керівник виділив службовий одяг. Якщо буду добре працювати, то він залишиться у мене назовсім.

– Пощастило тобі з керівником, – мама поправила Христині локон. – Мабуть, не перевелися ще добрі люди. Він одружений?

– Ма-амо! – Христя закотила очі. – Він народився зі срібною ложкою в роті. Такі, як він, на подібних нам дивляться з вели-и-и-икої висоти. Та й мені зараз потрібно думати тільки про роботу, щоб місце не втратити, а не бцсики очами пускати.

– Це так, але... Ну він хоч привабливий? А молодий?

«Ех, схоже, мама не заспокоїться, поки на власні очі не переконається, що Містер Суворість зовсім з іншого світу, і ми йому не рівня».

– Гаразд, мамо, дивися, – Христина дістала смартфон і показала потайки зроблені фото. – Бачиш?

– Бачу.

– Тепер розумієш, що ми абсолютно різні. Він керівник, а я просто повинна добре виконувати свою роботу.

– Я розумію тільки те, що ти зараз потураєш своїм комплексам, – мама продовжила розглядати шефа, а у Христі щелепа донизу поповзла.

– Що? – вона вухам своїм не вірила.

– Те, що чула! Вбила собі в голову, що з тобою щось не так. Христинко, мила, все з тобою так! – сказала мати м'яко. – Він, звичайно, хлопець видний, але і ти дівчина хоч куди. Однак ти права, зараз вам потрібно просто добре спрацюватися, а далі час покаже.

– М-да, хоч із цим ти згодна... – пробурмотіла Христина, склала в сумку девайс і пішла взуватися. – Я сама Альошку відведу, не треба бити ноги, краще шарф довязивайте.

Олекса вже був на виході і натягував черевики.

– Христє, а про що ви там із мамою говорили? – запитав маленький проноза. – У тебе на роботі коханий з'явився?

– Все-то тобі потрібно знати! Краще збирайся швидше, а то мені сьогодні спізнюватися ніяк не можна.

– Ні, ну справді, – вперто заявив він. – Ти його приводь, я йому скажу, щоб тебе не ображав, а то матиме справу зі мною!

– Він знаєш який? Ого-го! Ти спочатку до нього дорости, захисник малолітній, і школу закінчи, – вона погладила братика по волоссю і, чмокнувши маму в щоку, вирушила назустріч новому робочому дню.