Глава 9

На в'їзді у спальний район, де тимчасово мешкала її родина, керівник раптом пригальмував і звернув на узбіччя.

— Щось трапилося? — занепокоїлася Христина.

«У нас скінчився бензин? Ми пробили колесо?» — вона вже навигадувала собі всякого, але не зважилася дратувати чоловіка зайвими розпитуваннями. Бо, як відомо, коли представник сильної статі за кермом, потрібно тихенько сидіти поруч і не відсвічувати.

— Я зараз повернуся, — тільки й сказав гендиректор і вийшов з машини.

«Хм, здається, йому можна придумати ще пару прізвиськ: Містер Загадка і Містер Лаконічність».

Христина простежила поглядом, куди попрямував шеф, і її серце здригнулося. Він зайшов у кондитерську, що якраз збиралася закриватися (що й не дивно, адже майже одинадцята година). Тут зазвичай влаштовують вечірні посиденьки закохані парочки, та й простий люд заходить поласувати.

Незабаром бос вийшов, несучи в руці картонну коробочку, куди зазвичай упаковують тістечка, сів у машину і віддав свою ношу Христині.

— Відсвяткуєте з родиною ваше підвищення, — стримано сказав він і завів мотор.

Містер Суворість вів машину і лавірував між будинками, точно виконуючи вказівки Христини, а вона все ніяк не могла припинити на нього дивитися і лише мигцем поглядала на дорогу. Його профіль, зосереджений погляд, рука, що впевнено перемикає коробку передач або майстерно крутить кермо.

Коробка з солодощами майже пропалювала руки. Стараннями керівника Христя була сита до відвалу, і у неї зовсім не текла слина від запаморочливого аромату, що просочувався крізь папір. Однак сам цей жест турботи, великодушності або чогось іще (вона так до кінця і не розібралася) чомусь дуже зворушив. І хоча Олексій Вікторович сказав їй нічого не надумувати, Христині згадалися фільми, де головний герой заради своєї коханої теж робив щось таке, романтичне і хвилююче. Зазвичай в таких випадках в хід ішли свічки, пелюстки троянд, пісні під місяцем та інше. А ще...

А що там ще, вона подумає потім, тому що вони приїхали. Шеф припаркувався біля під'їзду, вийшов з автомобіля, акуратно причинивши двері, і став діставати численні пакети. Скоро він сам став схожий на Красуню з однойменного фільму. Христині залишилося нести лише смартфон, шалик і тістечка. Ну, і власну сумку, зрозуміло. Портфель гендиректора залишився на задньому сидінні.

— Зачиніть, будь ласка, машину і ввімкніть сигналізацію, — попросив генеральний.

— А як?

Ну так, вона не знає. Можна сказати, її знайомство з автівками обмежується декількома поїздками на таксі і парою-трійкою в машині друзів.

— У мене руки зайняті. Візьміть у кишені піджака ключі, — розпорядився Його Ясновельможносте.

«Добре, що хоч не в брюках», — чомусь подумала Христина і раптом відчула, як до щік прилила кров.

— Не в цій, у правій, — інструктував він.

Коли ключі були успішно вилучені і потрібні кнопочки на брелоку натиснуті, Христя відкрила двері під'їзду магнітним ключем і повела керівника у святу святих — зйомну квартиру, яка стала притулком родиниї, що залишилася без власного житла.

Ще біля під'їзду вона помітила, що світло в їх вікнах не горить. Значить, мама з братом справді вже лягли спати. Намагаючись робити якомога менше шуму, Христина зайшла в квартиру, вивантажила на тумбочку при вході свої речі і стала приймати у боса пакети, розставляючи їх по периметру коридору, щоб не загороджували прохід.

— Дякую за допомогу! — пошепки вимовила вона. І в цю мить так захотілося зробити для нього щось хороше, що вона промовила раніше, ніж встигла подумати: — Може, вип'єте чаю?

«Господи, що я несу?! Який ще чай?! Ми ж тільки з ресторану!»

Але слова вже вилетіли. Вона була впевнена, що шеф сприйме їх як прояв ввічливості і так само чемно подякує, але відмовиться.

Гендиректор дійсно подякував за запрошення і... погодився! Несподівано, нерозумно (з огляду на пізній час), але залізно. З кимось іншим ще можна було б дати задній хід, але з Олексієм Вікторовичем це виключено. Сказати йому зараз «Вибачте, я погарячкувала. Чи не хочете забратися з моєї квартири по добру по здорову?» рівносильно підписанню смертного вироку. Ну, або наказу про звільнення, що в її випадку майже те саме.

«Що ж я наробила?! І де ми будемо чай пити? В нашій крихітній кухоньці? Ото вже нізащо!»

Схоже, доведеться вести його до вітальні, вона хоч пристойніше виглядає. І потрібно максимально тихо перенести пакети в кімнату, щоб рідних не розбудити.

«Я хоч нижню білизну ніде на видному місці не залишила?» — ця моторошна думка вмить розбурхала кров, і щоки напевно забарвилися рум'янцем.

— Я відійду на хвилинку, а ви поки роззувайтеся... — квапливо прошепотіла Христя і метнулася до вітальні, яка служила їй спальнею.

Коли Алекс переступав поріг квартири, йому довелося трохи пригнутися.

«Так, стелі десь 2,5 метри», — з ходу визначив він і продовжив швидко сканувати поглядом передпокій.

Гендиректор спеціально напросився в гості, щоб застати «противника» зненацька. Йому було цікаво подивитися, як живе нова помічниця. З боку Алекса це цілком логічне бажання, особливо якщо врахувати, що він збирається запросити її влаштуватися в його власному будинку. Нечупара і бруднуля йому зовсім ні до чого. Одна справа, якби вона чекала його приходу, тоді все напевно виглядало б у кращому вигляді. І зовсім інша — несподіваний візит. Саме в такі моменти можна помилуватися на обстановку «як є».