Глава 8 (6) від 14.08

Христина милувалася світломузикою, а Алекс – нею, в розумі підраховуючи потенціал дівчини і шанси стати хорошим помічником. Отже, перший етап іспиту на профпридатність добігає кінця. Тепер час підбити підсумки цієї розгорнутої співбесіди під виглядом шопінгу і походу в ресторан...

Мінуси у неї, звичайно, є, але плюси все ж переважують. Так, дещо наївна, але, працьовита, відкрита, добра... У Христини досить непоганий смак в одязі (чого вартий той же шалик), тому їй цілком можна довірити вибрати Ліці щось із одягу, взуття або аксесуарів. Столовим етикетом досконало не володіє, однак за столом поводиться пристойно і їсть акуратно. Вибір робить досить швидко, але виважено. Іноді може проявляти невпевненість, але під час прийняття рішень особливо довго не вагається. І напевно подумки паплюжить найдорожчого шефа, що випитував її таємниці, на чому світ стоїть, але зовні не демонструє свого обурення.

Однак потрібно щось робити з «комплексом бідної дівчинки». Бути економною, звичайно, добре, але не можна чіплятися за кожну копійку. І особливо неприпустимо, щоб цю її рису помітив хтось із клієнтів. Скоро вона почне отримувати хорошу зарплату, і залишається сподіватися, що нова помічниця зможе відчути себе більш впевненою.

Христина з жалем провела поглядом останній сплеск косих цівок. Потім музика замовкла, кольорові вогні згасли, фонтан вимкнувся. Завжди трохи сумно, коли закінчується щось хороше. Вона повернулася до Олексія Вікторовича та зустрілася з його очима. Він дивився на неї (а не на світломузику) з надзвичайною задумою. Навіть, скоріше, не на неї, а нібито крізь неї.

– Ем... Світломузика закінчилася, – промовила вона, відчуваючи себе дивно від такої пильної уваги.

– Так, я помітив, – кивнув керівник, і його погляд прояснився. – Це була хороша прогулянка.

Йти було шкода, але ніщо не триває вічно.

– Як гадаєте, ваші домашні вже сплять? – поцікавився він, коли вони знову сіли в машину.

– Швидше за все, так.

– Тоді нам потрібно бути тихішими, – відповів бос, рушаючи з місця.

– В якому сенсі «нам»? – не зрозуміла Христина і всім тілом повернулася до гендиректора.

Той, не відриваючи погляду від дороги, пояснив:

– Ви ж не збираєтеся тягти всі ці пакети самотужки?! Я допоможу донести речі до квартири.

– А-а-а, ось ви про що... – розслабилася вона.

– А ви про що подумали? – тут же відреагував Містер Суворість.

– Ні-ні, ні про що таке, – Христина поспішила загладити незручність. – Просто не хотіла вас зайвий раз напружувати. Може, я все-таки впораюся сама?

Його Ясновельможносте шумно видихнув, явно стримуючи гнівну одповідь, а потім досить різко промовив:

– Христино Олександрівно, хіба ви забули, що заперечування керівництву може мати наслідки? Якщо я сказав, що допоможу, значить, так і буде! Не вигадуйте собі зайвого. Просто виконуйте мої вказівки, домовилися?

«Знову я на ті ж граблі наступила...»

– Домовилися, Олексію Вікторовичу, – кивнула вона.