Глава 7 (4) від 13.08

«От би Містер Суворість частіше забував про свою суворість, тоді б...»

Що було б тоді, Христина поки не сформулювала, але з ним, як мінімум, було б легше працювати.

Коли вони з пакетами напереваги вийшли з відділу одягу, Олексій Вікторович заявив:

– Тепер взуття.

Христина мало не спіткнулася.

– Може, вже досить? Ви і так стільки всього мені купили...

Так, вона відчувала себе досить незручно. Хоч він і говорив не вигадувати собі те, чого немає, і мислити виключно в робочому напрямку, але все ж... Вперше в житті чоловік ходить із нею по магазинах, нехай цей чоловік і керівник, а не друг серця. Може, все ж було б краще, якби шеф доручив цю місію Роману? Секретар, при всій його зовнішній привабливості, на неї так не діяв. Але, мабуть, гендиректор любить сам все контролювати, а вже якщо справа стосується його сестри...

– Христино Олександрівно, якщо я сказав, що вам як особистому помічникові потрібне нормальне взуття, то так воно і є! – в голосі боса прорізалася сталь. – Одного зламаного каблука з мене більше, ніж достатньо. Чи ви хочете викупати в каві когось із наших клієнтів або партнерів, як мене при знайомстві?!

– Ем-м-м, ні. Не хотілося б, – ще більше зніяковіла вона і пошкодувала, що завела цю розмову і викликала гнів Його Ясновельможності.

– Тоді припиніть мені заперечувати і робіть те, що я кажу, без зайвих питань!

«Ого-го, це навколо так похолоднішало чи від нього повіяло?»

– Ви і під час роботи плануєте зі мною сперечатися?! – він трохи звів брови. – Якщо так, то завтра можете залишатися вдома, ваше звільнення я оформлю заочно, а одяг зараз повернемо в магазин.

– Ні, я все зрозуміла! – поспішно вигукнула Христина. – Просто не хотіла доставляти вам зайвого клопоту. Вибачте.

«Господи, та це ж тиранія в чистому вигляді! І на що я підписалася?!»

– Якщо зрозуміли, тоді ходімо. У нас ще багато справ.

Вона слухняно попрямувала за шефом, куди б він не йшов.

«Так, Христино, засунь свої заперечення... в сейф, замкни, викинь ключ і більше не смій з ним сперечатися! Принаймні, не зараз. Хоча ні, ключ все-таки не викидай, а відклади... до пори до часу...»