Глава 7

Поки Христина приміряла одяг, бос, з комфортом розташувавшись на одній з канапок, щось дивився в телефоні, зрідка піднімаючи голову, щоб винести остаточний вердикт. Впоралася вона на диво швидко, менше, ніж за годину, і стала щасливою власницею двох костюмів зі спідницями (чорного і темно-синього), темно-сірого брючного, додаткових чорних піджака, двох пар штанів, спідниці і жилетки і семи блузок (трьох білих, двох чорних і двох блакитних), щоб на кожен день нова. До слова, всі спідниці та брюки, як і хотів бос, були стрейчеві (в таких можна хоч танцювати), але добре тримали форму.

— Отже, вам знадобилося сорок вісім хвилин, — глянув на годинник гендиректор. — В принципі, для жінки непоганий час.

«О-о-о, виявляється, Його Ясновельможносте влаштував мені тест на швидкість. А що ще він перевіряв, цікаво? Чи не виберу я жахливі лахміття?»

— Це все? — запитав Містер Суворість.

— Так, — вона і так скупила півмагазину, невже щось не врахувала? — Чи у вас будуть ще якісь побажання?

— Будуть, — кивнув начальник. — Візьміть одну або дві офісні сукні плюс плащ на випадок, якщо похолоднішає. І не дивіться на мене так здивовано. Один з наших відділів займається модою, тому як керівник я зобов'язаний розбиратися в одязі.

— О-о-о... Тоді, можливо, ви що-небудь порадите? — ризикнула запитати Христина.

— Хм-м... Гаразд. Подивимося, що тут є...

Виявилося, що у шефа хороший смак не тільки в чоловічому одязі (що він демонстрував кожен день своїм ідеальним зовнішнім виглядом), але і в жіночому. Речі бос дібрав строгі, але красиві, і гардероб Христини поповнився чорною сукнею в діловому стилі, графітового кольору сарафаном прямого крою і чорним приталеним плащем до колін.

— Може бути, візьмете краватку? — запропонувала Світлана. — У нас є спеціальні жіночі моделі: вони трохи коротші і тонші за чоловічі.

Христина запитально глянула на Олексія Вікторовича, той схвально кивнув, і вона стала власницею чорної краватки в білу косу смужку.

— А тепер одягніть чорну сукню, — розпорядився бос.

— Ем... Навіщо?

— Ви збираєтеся розгулювати по місту в такому вигляді? — він виразно вказав очима на її максі-розріз. — Або забули, що у нас на вечір справ по вуха?!

— Ні, не забула! — спохопилася Христина, яка дивно себе почувала під поглядом Його Ясновельможності. — Я швидко…

Сховавшись в примірювальній, вона із задоволенням стала надягати нову сукню, але випадково зачепила заколку, яка утримувала немаленький пучок волосся. Христина завмерла в скорченому стані з полунатягнутою сукнею, намагаючись виплутатися. Звати когось на допомогу соромно: шеф знову скаже, що вічно у неї все не так. Залишалося діяти самостійно. Вона вирішила, що легше зняти сукню, ніж намагатися вивільнити заколку, і виявилася права. Тільки заколка вважала інакше, мовляв, «з мене досить знущань», і, злетівши з волосся, розбилася об плитки підлоги. Випущене на свободу волосся звісилося нижче попи.

— Ой, — розгублено скрикнула Христина, поглядом проводжаючи в останню путь загиблу смертю хоробрих заколку.

Ну от, тепер Містер Суворість скаже: «Спочатку каблук, потім спідниця, тепер заколка... Ви що, розвалюєтеся на запчастини?!»

— Що трапилося? — почувся голос боса через шторку. — З вами все гаразд? Що це був за звук?

«Доведеться сказати...» — зітхнула вона.

— Моя заколка. Вона зачепилася за сукню і впала.

— Зламалася?

— Так.

Після секундного коливання шеф прорік:

— Співчуваю. Але це означає, що буде привід оновити і заколку. Не беріть в голову і одягайтеся швидше. Чи вона дорога вам як пам'ять і нам потрібно влаштувати їй урочисті поминки?

Він не розлютився і навіть намагається іронізувати?! Х-хух, все не так уже й погано. Хоча так, заколку дійсно було шкода: не кожна впорається з тим обсягом волосся, яким володіла Христина, і цю (найулюбленішу!) вона носила вже два роки.

— Я зараз буду готова.

Зібравши залишки передчасно померлої заколки, Христина поклала їх у кишеню піджачка, який накинула поверх сукні (все-таки вже вечір), вийшла з примірювальної і явила себе перед світлі очі керівництва.

Алекс оглядав гриву каштанового волосся, яка стікала нижче стегон. Христині це дивно пасувало. Вся вона була якась незвичайна, ніби не від світу цього. Вдень він порівняв її з Попелюшкою. Так, в принципі, за своїм статусом і необхідністю багато працювати, щоб досягти висот, вона цілком відповідає образу. Однак було в ній щось і від феї. Він чомусь прекрасно міг уявити, як вона обдаровує когось подарунками (свого братика, наприклад) або допомагає в складній ситуації. Раптом подумалося, що Михей би її схвалив...

«Сподіваюся, характер у неї не як у Рапунцель. Хоча сковорідку їй все ж давати не варто...» — подумки хмикнув Алекс.

— Я знав, що у вас довге волосся, але не думав, що настільки... — дивним голосом промовив шеф, перебуваючи у незвичайній задумі і продовжуючи вивчати локони Христини.

— Це погано? — напружилася вона. Дуже не хотілося на догоду офісній моді, де часто практикуються різного роду стрижки або невеликі пучки, позбутися улюбленого волосся.