Глава 6 (5) від 12.08

Коли Христина вийшла з будівлі, Містер Суворість стояв біля великого чорного седана на міні-парковці. Двері з боку водія відчинилися, і звідти з'явився шафоподібний мен зростанням майже з Олексія Вікторовича. Треба віддати належне цьому русявому богатирю, вигляд у нього був серйозний, а на обличчі були проблиски інтелекту, і немаленькі.

– О, ви вже тут? – помітив її наближення шеф. – Знайомтеся. Це Іван Борисович, мій водій і іноді навіть охоронець.

Христина кивнула чоловікові, який відповів тим же і додав:

– Можна просто Ваня.

– А це Христина Олександрівна, нова помічниця Анжеліки Вікторівни, яка проходить у мене стажування, – представив її бос. – Сподіваюся, ви спрацюєтеся.

– Якщо що, звертайтеся, – великодушно запропонував Іван.

– Так, спасибі, – всміхнулася вона.

Потім водій зайшов у будівлю офісу, а Христина глянула на шефа.

– Сідайте в машину, – скомандував він. – Ваня поїде додому разом із Романом.

Бос зайняв місце водія, навіть не подумавши відкрити перед тимчасовою помічницею двері. В принципі, це було правильно. Таким чином він демонстрував, що бачить в ній не жінку, а співробітника, підлеглу, не більше. Однак Христина була впевнена, що якби гендиректор, наприклад, їхав з дівчиною на побачення, то неодмінно зробив би інакше і слідував етикету. Вона відчинила передні пасажирські дверцята і влаштувалася поряд із ним. Розріз на спідниці тут же розійшовся, оголюючи ліву ногу до самого стегна.

– Ой! – Христя відчула, як до щічок приливає кров.

«Помилочка вийшла!»

– Христино Олександрівна, пересядьте, будь ласка, назад, – це пролунало безпристрасно, Містер Суворість навіть на неї не дивився, але Христина виразно вловила напругу, що з'явилася в машині.

– Так звичайно. Вибачте, – вона швидко вислизнула з автівки, розташувалася на задньому сидінні по діагоналі від водія і пристебнулася. Зліва лежав шкіряний портфель боса.

«Сама могла б здогадатися! Сподіваюся, він не подумав, що я спеціально виставила ногу йому на огляд?!»