Глава 6 (4) від 12.08

– Олексію Вікторовиче... Льошу, – знизив голос Роман, коли Христина вийшла з приймальні. – Я, звичайно, все розумію, але, думаю, занадто довго сидів з тобою за сусідньою партою, щоб зараз промовчати. Ти, безумовно, правильно все сказав, але вона ж не винна в тому, що сталося на нараді з її спідницею. І зізнайся чесно: тебе самого тягнуло засміятися, адже так?

– Тягнуло, – не став відпиратися Алекс. – Саме тому я дуже добре розумію, як весело буде нашим партнерам, якщо з нею станеться щось подібне на переговорах. І як зовсім не весело, а дуже навіть сумно буде при цьому нам.

– Так, тут ти правий.

– Тому надай мені самому вибирати методи, які зроблять з неї нормального помічника, – жорсткіше, ніж йому хотілося б, зронив гендиректор. – Сьогоднішній вечір буде для Христини першим етапом іспиту на профпридатність, так би мовити, розширеною співбесідою, а зовсім не простоб прогулянкою по магазинах, – знехотя повідомив він. – І краще б їй не зійти з дистанції. Якщо зможе – почне завтра працювати. Ну, а тобі належить допомагати їй в міру необхідності.

Роман, як і завжди в подібні моменти, виглядав серйозно:

– Можеш на мене розраховувати. Я не дам її образити і сам ображати не буду. Тільки... від тебе захистити не зможу, якщо що.

– Не буде ніякого «якщо що»! Я тобі звір, чи що? – насупився Алекс.

– Ну, буваєш іноді, коли гніваєшся... – відвів очі секретар.

– Значить, Христині просто не потрібно мене дратувати!

«Але це їй навряд чи вдасться...» – подумки хмикнув гендиректор, цілком усвідомлюючи, що їм із дівчиною тільки належить налагоджувати контакт і притиратися одне до одного. Вірніше, їй потрібно притертися до нього. Це ж він її керівник, а не навпаки!

– Скільки ракеток ти зламав за останній місяць? – Роману, як зазвичай, проникливості не позичати. – Дві?

– Три.

– О, а третю коли встиг?

– Коли треба! – відмахнувся Алекс. – Загалом, я поїхав, поведу сам. Швидше за все, буду пізно. А ти простеж, щоб тут все приготували, і потім їдьте з Ванею додому на твоїй машині.

– Можете не хвилюватися, Олексію Вікторовичу, зроблю все якнайкраще, – друг знову накинув на себе образ особистого помічника.

– До речі, передай Ліці, що я ввечері хотів би з нею поговорити. Але якщо мене не буде до одинадцятої, нехай лягає. І приготуй мені, будь ласка, зал і запасну ракетку, – розпорядився гендиректор. – День сьогодні був напруженим, та й вечір очікується ще той, так що мене чекає сеанс самозаспокоєння...