Глава 6 (2) від 12.08

– Христина Олександрівна, ви знову хочете зганьбити мене і компанію, коли на переговорах у вас раптом зламається каблук, розійдеться шов на спідниці або ґудзик з блузки відвалиться і залетить кому-небудь в тарілку... або в лоба потрапить? – безжально продовжив тиснути на хворе керівник, а його секретар знову кашлянув. – Ви не забули, ким тепер є?! Я обличчя компанії, мій помічник – моє обличчя. Відчуваєте зв'язок? Зараз ви теж обличчя компанії. І це обличчя повинно бути вмитим, причесаним і добре одягненим, – безапеляційно заявив Його Ясновельможносте. – Погляньте на Романа! Від вас я чекаю того ж. Ніякої легковажності, розхлябаності або недолугості! Я ясно висловився?

– Ясніше нема куди... – пробурчала вона.

«Дуже мило! Тобто зараз він назвав мене ненадійною нечупарою. Цікаво, у мене взагалі є право на власну думку? Хоча б у стратегічно важливих інтимних питаннях, типу, яку білизну обрати або гель для душу...»

– Сумка теж нікуди не годиться, – прискіпливо оглянувши ону, прорік шеф.

«Ну так, дермантинова. На що грошей вистачило, з тим і ходжу. Уже третій рік... Але ж виглядає досить пристойно».

– Покажіть-но ваш телефон, – шеф простягнув руку, і Христина вклала в неї свій телефончик: невеликого розміру моноблок з мінімумом функцій. Єдине, що третьокурсниця-бюджетниця могла собі дозволити. Вже скільки разів він падав за ці чотири роки, але все одно живий-здоровий.

«А тепер-то що? – по його обличчю вона зрозуміла, що бос явно незадоволений тим, що побачив. – Ну так, не у всіх флагмани останньої моделі».

– Хм... І це ви називаєте телефоном?! – керівник повернув їй гаджет. – У вік смартфонів, коли весь світ повинен бути у вас в кишені, ви користуєтеся звичайним телефоном, та ще й таким?! Це неприйнятно, – він зробив якусь позначку в своєму явно крутому девайсі. – Ви повинні відповідати посаді. Сьогодні придбаємо вам службовий апарат. Увечері розберетеся, як з ним поводитися, а завтра отримаєте корпоративну сім-карту. Якщо будете добре працювати, смартфон стане вашим, як і всі інші речі. Думаю, для вас це досить непоганий стимул. Я правий?

– Навіть дуже, – підтакнула Христина, хоча їй хотілося заперечити. Але сердити шефа не в її інтересах, нехай вона і відчувала себе лялькою, яку збираються вбрати за смаком господаря.

«Це тимчасово. Я повинна витримати випробувальний термін і завоювати авторитет. Тоді він припине вивчати мене, ніби жучка під мікроскопом, і я зможу спокійно працювати з його сестрою».