Глава 5 (4) від 11.08 (вечір)

Алекс уп'явся поглядом в обличчя нової помічниці. Каже, начебто, щиро.

«Звичайно виправдаєш! – злегка примружився він. – Інакше сильно про це пошкодуєш, я тобі обіцяю...»

– Спочатку пройдете практику у мене, це і буде ваш випробувальний термін. І я вас запевняю: мені складно догодити. Якщо вам це вдасться, то допущу до роботи з Анжелікою, якій в помічники потрібен фахівець, а не недосвідчена і невпевнена дівчинка. Вам все зрозуміло?

– Так, цілком, – кивнула дівчина. Вигляд у неї був серйозний і зібраний.

– Гадаю, обирати помічника своєї ж статі досить розумно. У мене, наприклад, помічник чоловік, і я задоволений, – між тим зауважив гендиректор. – Ніяких тобі зламаних каблуків і критичних днів. Що ви так здивовано на мене дивитесь? Я прекрасно обізнаний про «червоні дні календаря», як-не-як сестру виховував з дванадцяти років.

«Виховував? А що батьки робили? – здивувалася Христина. – Треба буде запитати у Вероніки, якщо це, звичайно, не закрита інформація».

– Ем-м... Це добре... – навіщось ляпнула вона, потім схаменулася і спробувала зам'яти незручність: – В сенсі, не всі чоловіки... Я хотіла сказати... Ну, ем... не говорять про це так відкрито... Гаразд, забудьте.

«А-а, стид який, тільки гірше зробила. Краще б просто вчасно рота закрила».

– І ще одна безперечна перевага чоловіка в якості помічника, – як ні в чому не бувало продовжив шеф, дивлячись їй в очі. – Він не намагається мене спокусити.

«Хвилиночку! Це тонкий натяк, щоб не намагалася його уярмити?! Та я і без того буду обходити шефа десятою дорогою і, наскільки можливо, триматися подалі...»

– Так... Помічник тієї ж статі – дуже розумне рішення, – пробурмотіла Христина.

А потім у неї ганебно забурчав живіт.

«Чому саме зараз?! Боже, як соромно!»

– Кхм... Ну звичайно, ви ж сьогодні без обіду сиділи... – спокійно промовив бос і зв'язався з помічником: – Романе, принеси, будь ласка, дві склянки води.

Коли асистент шефа пішов, бос підійшов до невеликого чи то буфету, то чи бару і дістав звідти... тарілку з печивом. Потім дбайливо (якщо до нього взагалі можна застосувати це слово) відігнув краєчок харчової плівки і поставив ласощі перед Христиною. Це було щось неймовірно ароматне і повітряне на вигляд.

– Їжте! – практично наказав Містер Суворість.

– А ви? – автоматично проявила ввічливість Христина і тільки потім зрозуміла, що і кому сказала.

– Я вже куштував.

– Ем... Дякую за частування, – пробурмотіла вона і відкусила шматочок.

М-м-м... на смак печиво виявилося не менш приголомшливим, ніж на вигляд. І звідки тільки у цього суворого чоловіка подібна краса?!

«Він що – такий же ласун, як і я?»