Глава 5 (2) від 11.08 (вечір)

– Я впораюся! – не роздумуючи, випалила вона.

«Хто зна. Почну сумніватися – шеф може і передумати».

– Ви ж іще не знаєте, про що піде мова... – лукаво сказав він.

– Але ж ви мені зараз розповісте? – Христина була сама увага.

– Неодмінно!

– Будуть ще якісь розпорядження? – втрутився в розмову виконавчий директор.

– Так, Денисе Віталійовичу. Нехай також наймуть ще трьох офіс-менеджерів... замість тих, що залишили нас сьогодні. І здійснять перевід Вероніки Дмитрівни на посаду глави офіс-менеджерів замість Вікторії Павлівни. Дякую, це поки що все, ви можете йти. Переводом Христини Олександрівни я займуся сам.

– Угу, – ледь помітно всміхнувся блондин, підморгнув Христині і залишив кабінет керівника.

«І що тут смішного?» – не зрозуміла вона, але була рада його мовчазній підтримці.

– Романе, – бос знову зв'язався з особистим помічником, – зателефонуй голові служби безпеки і попроси, щоб хто-небудь з його хлопців випустив зі складу трьох наших колишніх офіс-менеджерів. Їх там випадково замкнули... здається, пару годин тому...

– Добре, – голос Романа був незворушним. – Що-небудь ще?

– Так. Нехай їм виплатять повну заробітну плату за цей місяць. Ми ж не звірі...

– Зрозумів, я віддам відповідні розпорядження.

Містер Суворість подивився на Христину якось вичікувально, немов йому хотілося побачити її реакцію на цілком справедливе покарання кривдниць.

«Огого! Отже, цих трьох стервочок не було на планерці, тому що на складі сиділи? Олексію Вікторовичу, ви і справді страшна людина».

Христину охопило сум'яття, вона не знала, що відчувати. Було і неймовірне здивування (невже бос за неї помстився?!), і полегшення (тепер ці дівчата не будуть нишком робити гидоти), і трепет (а шеф швидкий на розправу). Але от радості не було. Не в її характері радіти чужим проблемам або тоді, коли в іншого горе. Навіть якщо цей інший зробив їй зло.