Глава 5

Христина подумала, що їй почулося. Невже все закінчиться саме так?!

«Він дійсно вирішив мене звільнити?»

— Олексію Вікторовичу! Прошу пробачити, якщо здамся безтактною... Я розумію, що всього лише помічниця офіс-менеджера і не дуже цінний кадр, але... Що я зробила не так? — вона відкрито подивилася на шефа. — Це ж мене замкнули на складі! Я там взагалі була вперше і не знала, як все влаштоване. А звіт я збиралася доробити, але мене покликали допомогти. Невже через це ви мене звільните?!

— Христино Олександровно, ви зараз на мене голос підвищили? — по кам'яному виразу обличчя боса було складно зрозуміти, наскільки його розлютила її тирада, але коней притримати явно варто.

Христина прекрасно розуміла, що її пояснення звучать як виправдання, тому вирішила трохи змінити тактику і додала тону офіційності, зменшивши при цьому обурені й ображені нотки:

— Прошу вибачення, Олексію Вікторовичу. Просто я дуже засмучена тим, що сталося непорозумінням, через яке вас підвела, адже не змогла вчасно закінчити звіт і мало не запізнилася на нараду. Визнаю, сама винна, що не захопила з собою телефон. Так, я заслужила штраф, але звільнення...

Христині було нестерпно принижуватися при Денисі Віталійовичі, але іншого виходу не було. Якщо вона втратить цю досить високооплачувану роботу, то залишить голодною не тільки себе, але ще й мати з братом. А вже цього допустити ніяк не можна. Але є межа і її приниженням. Якщо він зараз не передумає, більше вона просити не стане. Доведеться зібрати залишки гордості і піти з високо піднятою головою на пошуки нової роботи. І ні в якому разі ніяких істерик і ефектного грюкання дверима, як люблять робити деякі панянки.

— Христино Олександрівно, хіба я говорив про звільнення? — генеральний повернувся до виконавчого директора. — Денисе Віталійовичу, я казав щось про звільнення?

— Ні, Олексію Вікторовичу. Ви попросили мене знайти заміну Христині Олександрівні, але про звільнення мови не йшло, — стримано відповів той.

— Але як же... — почала було Христя.

— Я переводжу вас на іншу посаду, тільки і всього. Ви маєте щось проти? От якщо не впораєтеся, тоді так, можете писати заяву про звільнення. Чи хочете піти прямо зараз? — дивний пронизливий погляд сизо-синіх очей.

— Я впораюся! — не роздумуючи, випалила вона.

«Хто зна. Почну сумніватися — шеф може і передумати».

— Ви ж іще не знаєте, про що піде мова... — лукаво сказав він.

— Але ж ви мені зараз розповісте? — Христина була сама увага.

— Неодмінно!

— Будуть ще якісь розпорядження? — втрутився в розмову виконавчий директор.

— Так, Денисе Віталійовичу. Нехай також наймуть ще трьох офіс-менеджерів... замість тих, що залишили нас сьогодні. І здійснять перевід Вероніки Дмитрівни на посаду глави офіс-менеджерів замість Вікторії Павлівни. Дякую, це поки що все, ви можете йти. Переводом Христини Олександрівни я займуся сам.

— Угу, — ледь помітно всміхнувся блондин, підморгнув Христині і залишив кабінет керівника.

«І що тут смішного?» — не зрозуміла вона, але була рада його мовчазній підтримці.

— Романе, — бос знову зв'язався з особистим помічником, — зателефонуй голові служби безпеки і попроси, щоб хто-небудь з його хлопців випустив зі складу трьох наших колишніх офіс-менеджерів. Їх там випадково замкнули... здається, пару годин тому...

— Добре, — голос Романа був незворушним. — Що-небудь ще?

— Так. Нехай їм виплатять повну заробітну плату за цей місяць. Ми ж не звірі...

— Зрозумів, я віддам відповідні розпорядження.

Містер Суворість подивився на Христину якось вичікувально, немов йому хотілося побачити її реакцію на цілком справедливе покарання кривдниць.

«Огого! Отже, цих трьох стервочок не було на планерці, тому що на складі сиділи? Олексію Вікторовичу, ви і справді страшна людина».

Христину охопило сум'яття, вона не знала, що відчувати. Було і неймовірне здивування (невже бос за неї помстився?!), і полегшення (тепер ці дівчата не будуть нишком робити гидоти), і трепет (а шеф швидкий на розправу). Але от радості не було. Не в її характері радіти чужим проблемам або тоді, коли в іншого горе. Навіть якщо цей інший зробив їй зло.

Алекс вивчав розгублене і здивоване обличчя Христини. Він хотів побачити, як вона відреагує на, в принципі, приємні новини: помста відбулася, кривдниці знешкоджені. Тут в пору радіти, однак дівчина зовсім не виглядала щасливою. Полегшення — так, було. А потім раптом з'явилася настороженість.

«Це вона мене злякалася, чи що?»

В будь-якому випадку, поки що гендиректор був задоволений.

«Чужим проблемам не радіє, інших не підсиджує. Схоже, дійсно можна спробувати працювати в одній команді».

— Отже, Христино Олександрівно, поговоримо про вашу нову посаду і відповідальність, що з нею пов'язана, — бос переплів пальці і поклав зап'ястя на стіл. Христина автоматично затримала погляд на його руках. А пальці-то які довгі та тонкі. І перстень-печатка є, здається, платиновий з чорним гравіюванням. — Судячи з відсутності у вас досвіду, даю вам місяць випробувального терміну, який може бути збільшений до двох. Тут усе буде залежати від результатів вашої роботи. Під час випробувального терміну оклад в два рази вищий за теперішній. Якщо успішно пройдете «іспит» і почнете працювати, зарплатня буде вищою в три рази. А якщо і далі покажете себе вправним працівником, оклад збільшиться в чотири рази в порівнянні із тим, що є у вас зараз. Але і працювати вам доведеться на декілька порядків більше, ніж зараз. Є заперечення по оплаті? Можливо, якісь зауваження чи побажання?