Глава 4 (3) від 10.08 (вечір) (3)

– Панове, гадаю, керівники відділів вже зачекалися своєї черги представити нам результати виконаної роботи, а дехто, можливо, захоче продемонструвати особливі досягнення... І? Хто хоче виступити першим? – спокійний голос гендиректора ніби облив всіх холодною водою (Христину в тому числі), і народ різко згадав про свої справи і переключився на роботу. Знову зашелестіли папери, і тепер Христину проводжали тільки три погляди: співчуваючий Дениса Віталійовича, глузливий Таміра Аслановича і замислений Олексія Вікторовича. Незрозуміло, про що там думав шеф, але врятував він її сьогодні вже вдруге. Хоча ні, втретє, якщо враховувати те, що сталося на складі.

Вислизнувши в коридор, Христина прикрила за собою двері та так і сповзла по нім на підлогу. Тріск повторився, хоча і в меншій мірі. Цей різкий звук допоміг прийти до тями. Христина озирнулась і з полегшенням переконалася, що поблизу немає нікого, хто б став свідком чергової ганьби. Дякувати Богові, всі знаходяться на своїх робочих місцях. Вона, все так же прикриваючись папкою, спритно задріботала у свій кабінетик, подумки прикидаючи план дій. Згадалися героїні фільмів, які відривали надірвану оборку, рукав або поділ, обламували надламаний каблук і з ним за компанію цілий (як вона сама зробила два тижні тому) та інші екстрені виходи з не менш екстрених ситуацій.

Благополучно діставшись до свого робочого місця, Христина замкнула двері зсередини і тільки тепер відчула полегшення. Пальці, що тримали папку, вже порядком саднило від встромлених у них пластикових бортів. Ага, і бордові борозни були (куди ж без них?). Швидше поклавши папочку на стіл, вона підійшла до дзеркала, щоб оцінити масштаб трагедії. Ну що ж, немаленький такий масштаб вийшов. Добре, що сьогодні одягла не стрінги, а звичайну чорну класику, яка на тлі чорної ж спідниці майже не виділялася, але все одно приємного мало.

Розсудивши, що гірше і так нема куди, Христина вирішила діяти. Зняла нещасну спідницю, акуратно подпорола офісними ножицями задній шов і продовжила дірку вниз до самого розрізу, а у верхнього її краю випустила кілька стібків і зав'язала нитки. Оцінивши результат, знову одягла спідницю, змістивши задній шов на ліве стегно.

М-да, тепер у неї досить спокусливий максі-розріз, що відкриває «шортики» колготок і майже досягає кромки нижньої білизни, але зате з інших ракурсів вид цілком пристойний . Та й графітового кольору колготки на 40 ден не такі вже й прозорі. Якщо не робити широких кроків і прикриватися папкою або сумкою, то можна більш-менш спокійно вийти в загальні приміщення і навіть побувати на вечірній планерці. Загалом, зараз потрібно продовжувати працювати і відіслати шефу довгоочікуваний звіт, а потім перейти до повсякденних справ. Про те, як їхати в такому екстремальному вигляді додому, думати поки не хотілося. В крайньому випадку доведеться брати таксі, хоча для гаманця Христини це зараз занадто дороге задоволення.