Глава 4 (2) від 10.08 (вечір) (2)

Тамір Асланович підняв руку, привертаючи до себе увагу, і, хитро примруживши очі, вирішив пограти в гру «питання-відповідь». Було видно, що цей сволотний платиновий блонд прекрасно знає відповіді на власні запитання, а зараз просто розважається, виводячи Христину своїми жартами. Ну от Заноза ж, інакше і не скажеш, скалка клята! Виступ поступово перетворювався на фарс та в єдиноборство характерів і красномовства. Решта присутніх не втручалася і, більш того, з цікавістю спостерігала за «змаганням». У них що, улюблений атракціон – дивитися, як Тамір Асланович вичавлює всі соки з новеньких?

«Тримайся, Христино, не дай йому тебе опустити!» – займалася вона екстреним самозаспокоєнням, але її фізичні і моральні сили були вже на межі.

Нарешті, Олексію Вікторовичу це набридло і він приструнив нахабного акціонера з усією можливою до нього повагою. Христина не знала, як їй дякувати Богові за своєчасний порятунок (і навіть була готова кинутися на шию Його Ясновельможності з подячними промовами), бо у неї вже язик мало не парував і мозок був категорично перевантажений і відмовлявся міркувати. Перенервувала, нічого не вдієш. Інше питання: наскільки задоволений її виступом сам Містер Суворість? Це їй доведеться з'ясувати на вечірній планерці, якщо він раніше не угробить свою недбайливу підлеглу, яка без його допомоги не зуміла відкрутитися від настирливого приколіста.

І все одно накатило таке полегшення, що у неї ледь не підкосилися коліна. Вона спробувала зібратися і без пригод дістатися до свого місця, але пальці все ж здригнулися – і папка таки випала, смачно брякнувшись об підлогу. Цей звук в тиші пролунав особливо голосно. Христина занадто поспішно нахилилася за паперами, виразно почула тріск і усвідомила страшне: у неї розійшовся задній шов на спідниці! Це була ганьба, це був жах, це була катастрофа! Різко випроставшись, Христина прикрила п'яту точку папкою і бочком рушила до виходу.

– Прошу вибачення, змушена вас покинути, – насилу вичавила вона, утримуючи на губах штучну посмішку, яка до них ніби приклеїлася. Краще так, ніж вибухнути потоком сліз.

«Тільки не біжи! Збережи хоча б залишки гідності!»

Під найрізноманітнішими поглядами присутніх, прикутими зараз до її багатостраждальної персони, Христина задкувала до рятівних дверцят і відчувала себе ніби під мікроскопом у цікавих вчених. Хотілося кинутися навтьоки і більше ніколи не з'являтися в компанії, звільнившись заочно.

«Де там ці нещасні двері? Чому до них так далеко?!»