2

Мовчазний шофер довго петляв якимись провулками і нарешті спинив автівку біля непоказного сірого будинку.

У холі її зустріла літня жінка в чорному одязі. Темні, обшарпані стіни, звивисті коридори, мляве світло під самою стелею - це було схоже на якийсь лабіринт, і Кеті мимоволі затамувала подих. Незнайомка, ніби відчуваючи її занепокоєння, міцно стиснула руку дівчини і підвела її до високих дерев'яних дверей із фігурним замком, що зображував голову сфінкса.

 - Зараз вас приймуть, - прошелестіла вона -  і справді, таємничі двері розчинилися, й Кеті, переступивши поріг, аж замружилася від несподіванки. Перед нею була величезна кімната, схожа на музейну залу. Високі стрільчаті вікна, всюди старовинні гобелени, увішані рідкісною зброєю стіни, дивні меблі, що немов зійшли з картин епохи Ренесансу. Спершу Кеті здалося, що у кімнаті нікого немає. Вона ступила крок по м'якому червоному килиму, який стишував усі звуки... і раптом почула чийсь голос.

 - Вітаю вас, шановна госте.

Чоловік сидів у високому шкіряному кріслі в дальньому неосвітленому кутку кімнати. Кеті не могла роздивитися його обличчя, бачила лише темний силует і чула м'який хрипкуватий голос.

 - Я радий, що ви прийшли. Ви смілива дівчина.

 - Дякую, - відповіла Кеті.

 - Ну що ж... Перейдімо до справи. У вас зараз не найкращі часи, дивлячись... гм, з матеріального боку...

Кеті промовчала. Все й так було ясно.

 - І ви б хотіли мати гроші, багато грошей - чи не так?

 - А хто б не хотів?

 - Ви розумна дівчина, - засміявся незнайомець. - Я можу вам допомогти. Але, напевно, вам відомо, що нічого не дається за так. Я пропоную вам угоду: ви - нам, ми - вам.

 - Але в мене немає нічого, що могло б вас зацікавити, - невпевнено промовила Кеті.

 - Ось тут ви помиляєтесь. У вас є дещо, що нам  якраз знадобиться...

Кеті відчула, що по її спині пробіг холодок. "Мабуть, він хоче  купити в мене якийсь орган для трансплантації. А якщо відмовлюся, це нічого не змінить. Я в руках бандитів". - гарячково розмірковувала вона, поглядаючи у бік виходу.

- Даремно хвилюєтесь, люба, - у голосі незнайомця з'явилася легка насмішка. - Нас не цікавить ваше тіло, зовсім ні.

 - А ... що ж тоді?

 - Душа.

Вся ця розмова ставала схожою на поганий жарт. Кеті уважно дивилася на свого співрозмовника, що ховався в тіні, але навіть не бачила його очей.

 - Пробачте, але я вас не розумію.

- Усе дуже просто, - продовжував той. - Ви продаєте нам свою душу без права відкупу. Ми ж заплатимо вам за неї стільки, скільки ви забажаєте.

Кеті відчула, як у неї пересохло в горлі.

 - Ви смієтеся з мене. - промовила дівчина. - Хіба душа насправді існує? І навіть, якщо це так, то яку вона має вартість? Може, це якесь телешоу з прихованою камерою?

 - Добре, - сказав незнайомець, - спробую вас переконати, що моя пропозиція цілком серйозна.

Він простягнув руку і взяв зі столу якийсь аркуш паперу.

 - Ось ваш список бажань, які ви писали напередодні минулого Нового року. Є у вас така звичка, правда? І тут... так, пунктом першим іде не мало, не багато : "Хочу виграти мільйон гривень." Вважайте, що ви їх уже маєте.

Кеті тільки мовчки кліпала очима.

 - Проте, - продовжив незнайомець, - ця сума буде дещо замалою за таку чудову душу, як у вас.

Він зробив пас рукою, і по столу прямо до рук Кеті ковзнув інший аркуш, на якому лежала ручка з золотим пером.

 - Підпишіть цей контракт, і ви одержите цілих п'ять мільйонів. Вам уже ніколи не доведеться грати в метро, - додав він.

"Це все-таки розіграш, - подумала Кеті. - Що ж, тоді і я у свою чергу пожартую з ними. Зроблю вигляд, що прийняла усі ці байки за чисту монету. А потім, коли правда розкриється - буду вимагати, хай заплатять мені відшкодування за моральні збитки. Адже я їм повірила ( три ха-ха). Може, хоч пару тисяч мені залатять за цю комедію. "

Вона узяла ручку і , не читаючи, поставила внизу аркуша свій підпис.

 - Дякую вам, - промовив чоловік у тіні. - Тепер можете зайти в банк, там на ваше ім'я уже покладена зазначена сума.

Кеті тільки плечима знизала у відповідь. Вже біля самих дверей вона озирнулася і  іронічно спитала:

 - А ви що - нечиста сила?

 - Панно мільйонерко! - коротко засміявся дивний незнайомець. - Яка може бути нечиста сила у двадцять першому сторіччі? Наука щодня долає межі неможливого, скоро кожна людина буде безсмертною, як Фауст. Навіщо ж тоді Мефістофелі?

***

...Кеті йшла вулицею, завіяною сивим снігом та освітленою передноворічною ілюмінацією. Ноги наче самі звернули до найближчого банківського філіалу. Звичайно, то був лише жарт, але раптом?...

Елегантна дівчина-касирка суворо поглянула на благеньке пальтечко відвідувачки, проте потім все ж посміхнулася - так вимагала корпоративна етика.

 - Скажіть, будь ласка, - тихо промовила Кеті, завмираючи від хвилювання, - чи можу я дізнатися, яка сума на моєму рахунку?

Коли касирка натиснула на останню клавішу і побачила підсумок, паспорт Кеті мало не випав у неї з рук, а губи самі собою склалися у запобігливу посмішку.

 - Яку суму ви хотіли б одержати? - ввічливо поцікавилася вона.

 - Сто гривень, - відповіла Кеті перше, що прийшло в голову.

 - Ви хотіли сказати, сто тисяч? - перепитала касирка.

 - Ага, - прошепотіла Кеті, розширеними очима спостерігаючи за тим, як швидко відраховує дівчина товстенькі паки грошей і кладе їх у поліетиленовий пакет.

 - А скільки... ще в мене залишилося?

Касирка поглянула на екран комп'ютера:

 - Чотири мільйони дев'ятсот тисяч.

З-за перегородок визирали інші співробітники банку, щоб подивитися на дивну мільйонерку, яка, розгублено всміхаючись, притискала до грудей пакунок з грошима. Навіть на вулиці вона продовжувала посміхатися, вже не зважаючи ні на колючий сніг, ні на рвучкий вітер.