6

Роки йшли, Максим відкрив власну фотостудію, добудував будинок. Це була не просто якась там хатинка у селі, а справжнісінький особняк — з басейном, доглянутим садом, навіть виготовленими на замовлення скульптурами. 

Їхній з Юлею синок Назарчик був здоровою, безпроблемною дитиною, стосунки між подружжям з плином років залишалися такими ж теплими, як і одразу після знайомства — вони ніколи не сварилися, в домі було чисто, затишно, Юля завжди гарно одягалася і виглядала, немов модель з картинки журналу.

І все ж Макса не полишало відчуття, що йому чогось бракує. Сам не знав чого… Можливо, того пориву, ейфорії, яка заволоділа ним колись, під час їхнього з Юлею першого танцю? 

Після того вони танцювали не раз — і на власному весіллі, і вдома, на самоті, і в компаніях друзів, але більше ніколи Макс не переживав нічого подібного. І йому було від того трохи сумно.

Втім, він заспокоював себе, переконуючи, що можливо, сам щось придумав, і той танець був зовсім не особливим, просто почуття закоханості загострило його емоції.

Але він соромився поговорити про те з дружиною. Хоча не раз думав, чи відчувала вона щось подібне? Як вона почувалася тоді, коли літала? Чи не шкодує за минулим життям?

Хоча, дивлячись на Юлю, ні в кого не виникало сумнівів, що молода жінка цілком задоволена власним життям. Але, коли син підріс і пішов до дитсадка, Макс несміливо запитав, чи не нудно їй сидіти вдома.

— Може, ти хочеш влаштуватися на роботу? Якщо так, то я не заперечуватиму…

— У нас фінансові проблеми? — Юля розглядала свої нігті з бездоганним манікюром. Якраз прийшла з салону.

— Зовсім ні, — поспішив запевнити Макс. — Навпаки, справи на фірмі йдуть дуже добре. Але я подумав, що тобі може бути нудно…

— Що ти, мені зовсім не нудно, — посміхнулася Юля. — Я записалася на курси саморозвитку в Інтернеті. Але якщо ти наполягаєш на тому, щоб я неодмінно почала працювати…

— Не наполягаю, дивися, як тобі краще…

— Назарчик скоро піде до школи, потрібно буде йому допомагати з уроками. Нехай, коли він трохи підросте і стане самостійним…

Ця розмова закінчилася на невизначеній ноті, але незабаром Макс запропонував разом із друзями поїхати на травневі вихідні в Карпати, поблукати горами, пожити в наметах…

Юля насупила брови:

— Але там ще холодно…

— На ці дні передають двадцять п'ять градусів тепла.

— А комарі, кліщі? Ні, ти можеш їхати, як хочеш, а я краще залишуся вдома. Якось не звикла відпочивати там, де немає навіть ванни. Та й у неділю має бути заключна серія мого улюбленого серіалу…

***

Макс хотів їй нагадати, що якраз у горах вони познайомилися і покохали один одного, але… Знову це "але". 

У нього десь глибоко в серці ховалося відчуття, що це він сам у всьому винен. Забрав якусь часточку її душі, а тепер страждає, бо його кохана стала такою "як усі". Але хіба не до цього він прагнув?

Він відчував, що зовсім заплутався. Навіть записався на прийом до психолога. Звичайно, всієї історії молоденькій психологині не став розповідати. Бо якби вона, не приведи Господи, почула б про повітрулю і вкрадені крила, то, мабуть, би видала йому направлення до іншого свого колеги — психіатра.

Тому він просто сказав, що після укладення  шлюбу його кохана стала домосідкою, а він хотів би, щоб вона розвивалася, мала якесь хобі…

— А чим вона любила займатися до весілля? — поцікавилася жінка-психолог.

— Літати, — несподівано для себе випалив він.

— Літати? — вона здивовано звела брови. — Була авіатором? Чи стюардесою?

— Ні, то я образно висловився, — на ходу викрутитися Макс. — Вона літала на крилах думки. Розповідала різні цікаві історії…

— То, може, хай вона спробує себе у письменництві? — запропонувала психологиня.