4

Макс уявляв собі “білого мага та психолога” Владлена солідним дядечком середнього віку, неодмінно в окулярах і з борідкою. Тож був дуже здивований, коли, прийшовши за вказаною адресою, побачив ще зовсім молодого чоловіка, років тридцяти, цілком неформальної зовнішності. Якби не знав точно  про його професію, то міг би уявити свого співрозмовника будь-ким — від банкіра до айтішника.

 — Доброго дня! А ви точно маг? — Макс кинув погляд  на  табличку на дверях — ану ж  він помилився і втрапив не до того офісу? 

 — Радий вас бачити, — посміхнувся Владлен. — А для чого вам потрібен маг?

 — Ну, розумієте, тут дуже непроста ситуація… — і червоніючи та затинаючись ( що взагалі-то було для нього зовсім не характерно), хлопець переповів новому знайомому свою історію. Потім подивився на нього з надією і трохи з острахом — ану ж він скаже щось погане про Юлю? Наприклад, що вона божевільна або якась аферистка? 

Що йому тоді робити?

Але в глибині душі Макс уже знав — незалежно від того, що він почує, від коханої дівчини він не відмовиться. Буде з нею, незважаючи на жодні перешкоди.

***

Тим часом Владлен зручніше вмостився у своєму кріслі і запропонував йому чаю.

 — Ні, дякую, — Макс нетерпляче совався на стільці, йому кортіло скоріше дізнатися всю правду. А в якійсь половині його свідомості у цей час лунав скептичний голос: “Та це, напевно, шахрай, зараз наплете тобі сім мішків гречаної вовни, гроші забере — і тільки його й бачили!”

 — Вам не пощастило, а може, й пощастило, це з якого боку поглянути… — зрештою сказав Владлен, уважно вдивляючись у спантеличеного клієнта.

 — Е-е-е… вибачте, що саме ви маєте на увазі?

 — Це рідкісний випадок — коли виникли  романтичні почуття між людиною і повітрулею, — Владлен розгорнув якусь товсту книгу, що лежала перед ним на столі і тицьнув пальцем у одну з її сторінок. — Таких історій зафіксовано досить небагато, і то більшість із них не підтверджені документально. Існують лише у вигляді фольклорних переказів.

Макс здивовано підняв брови. Та цей маг сам якийсь трохи того. Що ще за повітрулі? Це ж лише дитячі казки! У житті їх не існує! 

 — Ви, мабуть, висловлюєтесь метафорично, — все ж хлопець вирішив  втілити свої сумніви у більш цивілізовану форму. — Просто маєте на увазі, що моя дівчина веде легковажний спосіб життя?

 — Ні, я кажу прямо — ваша обраниця — не людина.

 — Ну як же “не людина”? — Максові здавалося, що він спить і бачить сон. — Вона жива, тепла, ходить. розмовляє, сміється, дихає, їсть і п’є, спить… 

 — Ви бачили, як вона танцює? — Владлен сплів пальці обох рук та, сперши на них підборіддя, дивився кудись у вікно.

Макс замислився. Так, тоді з тим танцем було щось непевне. Він не міг висловити словами свої відчуття, проте розумів, що саме його співрозмовник мав на увазі.

 — А яке це має значення? — непривітно відповів. — Якщо ми кохаємо один одного?

 — Ніякого значення, — охоче погодився маг. — Живіть собі щасливо, ніхто вам цього не заборонить.

 — Що, справді? Але в казках…

 — Ви досі вірите в казки?  Так, вам доведеться примиритися з тим, що час від часу ваша дівчина зникатиме у своїх справах. Але якби ви одружилися зі звичайною донькою людського роду, то вона все одно вимагала б для себе якогось особистого простору — хотіла б зустрічатися з подружками, ходити в гості до батьків, відвідувати косметолога чи записатися на фітнес…

 — Нехай ходить на фітнес, я не проти. Але мені не подобаються всі ці таємниці. Якісь сестри, південний вітер… Мені некомфортно від того. Чи можна з цим щось зробити?

 — Маги можуть все, — посміхнувся Владлен. — Питання лише в тому, чого це вам буде коштувати…

 — У мене є гроші, — поспішив запевнити Макс.

 — Справа не в грошах. Ні, за свої послуги плату я, звісно, візьму. Але вона не така вже захмарна. Просто чи не пошкодуєте ви потім про своє рішення?

 — Звісно, ні, — запевнив хлопець. — Я хочу нормальну дружину —  таку, як усі. Та, думаю, і їй так буде краще. 

 — Ну, якщо ви в цьому на сто відсотків переконані, справі можна зарадити. Просто заберіть у неї крила.

 — Крила? Я не бачив у Юлі жодних крил, — Макс здивовано втупився у свого візаві.

 — У неї точно є крила — можливо, одяг з таким візерунком, чи якась прикраса. Подивіться уважно, і якщо знайдете — візьміть і  заховайте цю річ у надійне місце. Тоді повітруля вже точно нікуди від вас не подінеться...