2

Після того Макс немов зробився зовсім іншою людиною — відкладав усі свої справи, переносив зустрічі, відмовлявся від вигідних контрактів — лише для того, щоб більше часу проводите зі своєю коханою Юлею. 

Втім, він був не впевнений, що її дійсно так звали. Коли вони тоді розмовляли на краю урвища, раз по раз налітав сильний вітер, і в його шумові деякі слова губилися…

 — Як тебе звуть? — спитав тоді хлопець, і почув у відповідь якесь довге слово, із якого зрозумів тільки закінчення — чи то “Уля”, чи то “Юля”. Він подумав, що дівчина назвала своє прізвище та ім’я.

 — Юля? — перепитав невпевнено.

Вона знизала худенькими плечима:

 — Хай буде Юля.

Його нова знайома взагалі мала легку і життєрадісну вдачу. Вона ніколи з ним не сперечалася, не вимагала подарунків, як те часом робили інші дівчата, з якими Макс час від часу пробував зав’язати стосунки. Ні про що його не розпитувала, але й про себе не розповідала. І все-таки тем для розмов їм не бракувало. 

З’ясувалося, що обоє полюбляли давні казки та легенди, причому Юля переповідала їх так захопливо, неначе сама була знайома з їхніми героями. А ще вона знала назви усіх дерев та квітів, котрі росли у цьому куточку Карпат. 

Після того, як вони кілька разів зустрілися “на природі”, Максові стало незручно, що він досі не запросив свою нову подругу до якогось публічного місця. Він же не бідний студент, і має достатньо грошей, аби зводити дівчину. яка йому подобається, у кіно чи в ресторан.

Коли він запросив Юлю поїхати з ним до міста, вона не відмовилася. Сіла в машину і всю дорогу з цікавістю виглядала у вікно.

 — Як гарно, — сказала вона, побачивши високі будинки.

 — Та що ж тут гарного? — Макс не дуже любив місто. В глибині душі він мріяв, що колись заробить достатньо, щоб придбати власний будинок, із вікна якого було б видно не сусідні висотки, а ліс чи гори.

 — Не кажи, — Юля захоплено поглянула угору, на дахи, осяяні променями сонця, що сідало за обрій. — Небо близько, можна рукою дістати!

Макс тільки посміхнувся на це й нічого не відповів.

Але він вирішив повести її до  ресторанчика, котрий знаходився на верхньому поверсі старовинного будинку, і власники переобладнали його так, що крізь великі вікна від стелі до підлоги було видно, як на долоні, усе місто.

Юля була в захваті.

 — Скільки вогнів! Яка краса! — тішилася вона. — Ти такий щасливий, що можеш щодня усім цим милуватися!

 — Як на мене, в горах набагато красивіше, — пробував посперечатися він, але, помітивши захват дівчини, замовк. Натомість замовив різні вишукані страви, аби вразити свою обраницю.

Проте їла вона зовсім небагато. Мабуть, через те і була такою худенькою.

Здається, варто тільки дмухнути — і вона, як пушинка кульбабки, полетить за вітром…

Чомусь, коли Макс подумав про це, йому стало не по собі. Захотілося обійняти її міцно-міцно, притиснути до себе, і більше нікуди не відпускати…

***

Ще однією “фішкою” цього модного закладу був живий оркестр. Музиканти принципово не грали “попсу”, для гостей лунали народні мелодії або джаз.

Коли зазвучала музика, Юля відразу ожила, схопила його за руку:

 — Ходімо танцювати!

Макс не вважав себе класним танцюристом. Коли чув танцювальну мелодію, почувався сковано, бо йому здавалося, що всі тільки на нього й дивляться. Можливо, такий комплекс виробився у нього ще в дитячому садку, коли якось, старанно витанцьовуючи з одногрупницею польку, він перечепився об килим і впав, а всі діти почали показувати на невдаху пальцями й весело сміятися.

Відтоді під час будь-яких веселощів у компанії, коли починалися танці, він намагався дременути надвір, “на перекур”, хоча й не курив.

Але зараз не міг же він покинути Юлю саму. Та й чоловіки за сусіднім столиком, здається, надто уважно до неї придивлялися. Тому він вирішив — була не була!

І вийшов слідом за нею на середину зали.

Якось так сталося, що інші пари танцюючих відразу розступилися перед ними, і вони опинилися в центрі загальної уваги. Але Макс уже не відчував сором’язливості чи незручності, дивний кураж охопив його, і здавалося, цієї миті йому все під силу, він здатен досягти усього, що лишень побажає. 

І це тільки через те, що Юля поряд із ним.

Недарма кажуть “кохання окриляє”, в його випадку це було неймовірно влучною метафорою. Він справді ніби літав на крилах, і це відчуття не зникало навіть після того, як музика стихла, і вони повернулися за свій столик.

І воно було з ним, коли він запропонував Юлі поїхати до нього додому, бо зараз уже пізно, а завтра він відвезе її назад в гори.

Вона не заперечувала. 

А вже за кілька днів Макс запропонував їй стати його дружиною...