5. Виходу немає, чи він в іншому місці?

— Ти що, приймаєш наркотики? 

Я дивилася на нього з підозрою. Він виглядав блідим, змарнілим, тільки очі блищали якось лихоманково. Аж мені стало трохи страшно. Хтозна, що може прийти йому в голову. Чим я думала, коли пускала до квартири людину, яку знала ледь-ледь? Бо те, що між нами колись був роман, не означало, що за роки, які минули, він не став зовсім іншою людиною…

— Ти не віриш мені, — він з досадою знизав плечима. — Втім, і я б собі не повірив… Якби хтось мені таке розказав, я б лише покрутив пальцем біля скроні. Але я не знаю, що це було. 

Я мимоволі скосила погляд на дзеркало. Воно було таким же, як завжди. Спокійним, гладеньким. Чисто вимитим. Жодна тінь не ковзнула по його світлій поверхні. 

— Давай по порядку, — сказала Русланові. — Я хочу знати все до найменших подробиць. 

— І що ж він розповів? — зацікавилася Марина. — Якусь побрехеньку? Мабуть, зависав десь із друзяками, а для тебе знайшов причину.

— Але чому саме дзеркало? Це дуже химерна причина, чи ти так не вважаєш? Може, легше було сказати, що захворіла улюблена бабуся, або потрібно виконати якусь важливу роботу? 

— Ну, давай ти нарешті розповіси, що там було, що він бачив? 

Подруга ледь закусила губу, на її обличчі відбилася неабияка зацікавленість.

— Добре. Отже, за його словами, він проводив день, як завжди, тобто лежав на дивані у вітальні і дивився телевізор. Потім йому раптом захотілося спати. Немов на сеансі гіпнозу в одну мить відчув, як обважніли повіки, тіло перестало слухатися, а потім в одну мить згасла і свідомість. 

Коли ж він розплюшив очі, йому здалося, що дрімав він лише кілька хвилин. Проте за той час уже добре стемніло. Вірніше, не так. У кімнаті, де він знаходився, не було жодного джерела світла. "Відімкнули електрику?" — подумав здивовано. 

Його погляд ковзнув по кімнаті, і завмер на дзеркалі. Воно висіло на стіні якраз навпроти канапи, де він лежав, і світилося ніби зсередини. 

Було таке враження, що тут, у кімнаті, ніч, а у задзеркаллі — навпаки, день. 

Хоча насправді день був у нашому світі ( якщо вірити плутаним розповідям Руслана). 

— Отже, він опинився у задзеркаллі? Цікаво-цікаво, що ж він там побачив? 

— Нічого незвичайного. За його словами, там були ті ж меблі, стіни, все таке саме, але разом з тим ніби розміщене в просторі з якимось викривленням. Можливо, дзеркало було не надто досконалим, чи його свідомість відмовлялася сприймати все, як було насправді? 

Одним словом, він підійшов до дзеркала і глянув на календар, що висів на стіні. Календар був надрукований ніби дзеркально. А годинник на стіні з іншого боку кімнати йшов, проте дивно: стрілки рухалися не за годинниковою стрілкою, а проти. 

"Треба менше пити пива",  — подумав Руслан.

Він простягнув руку, щоб торкнутися дзеркала, і здригнувся. Його легенько вдарило струмом! Так, ніби дзеркало, чи хто тут хазяйнував, образилося. І сказало: сюди тобі зась! 

— Гей, тут є хто живий? — крикнув Руслан. Він слушно подумав, що можна спробувати знайти таємничого мешканця дзеркала і домовитися, аби його випустили. 

Але ніхто не обізвався. 

— Отже, йому "відьма" не з'явилася? — уточнила Марина, роблячи якісь записи в блокнот. 

— Ні, він не бачив там жодної живої душі. Неначе то був лише світ неживих предметів. 

Але потім… Він вирішив шукати вихід з іншого боку. А може, стало цікаво, що в цьому задзеркальному світі існує ще, крім нашої квартири? 

Він штовхнув двері, які вели до виходу,  і опинився в якомусь тісному "передбаннику". Перед ним було троє однакових дверей з написами. 

" Нічого не робити, але отримувати гроші", було написано на перших. "Робити роботу за себе і того хлопця" — красувалося на других. "Працювати мало і отримувати мало", — прочитав на третіх.

Його рука простяглася до тих дверей, котрі обіцяли, що йому доведеться нічого не робити, а лише отримувати  гроші.

Та вже за мить, відчинивши їх і зробивши крок уперед, він з острахом побачив, що знову знаходиться у тій самій кімнаті, а світло за дзеркалом ще більш потьмяніло. 

— Випустіть! — крикнув щосили, але його крик тільки розлився по кімнаті, відбився від стелі і перетворився у якесь хрипке сичання. 

"Мені це все сниться, — подумав він. — Зараз просто розплющу очі і прокинуся."

Він міцно замружився, а потім різко розкрив очі. Колись такий спосіб допомагав прогнати нічні кошмари, але не цього разу…

Руслан з розпачу боляче ущипнув себе за руку, але це не допомогло. Тільки на зап'ясті залишився червоний слід. 

— Випустіть мене! — в нього починалася істерика.

Він підбіг до дзеркала і намагався зазирнути в нього, проте не торкаючись, бо ще пам'ятав той болючий удар струмом. Бачив, як я прийшла з роботи і ходила по кімнаті, витираючи пил, поливаючи квіти на вікні. Ось я підійшла прямо до дзеркала, побризкала його засобом для чищення скла і заходилася протирати серветкою. Моє обличчя було сумним і заклопотаним. 

"Мабуть, переживає, де я подівся, — думав Руслан. — Бідна Ксеня, вона так мене любить. Як вона буде жити без мене, коли я тут здохну, у цьому дурному задзеркаллі? "

Він повернувся на канапу, сів, підтиснувши під себе ноги, і замислився, дивлячись на дзеркало, яке своїм затишним світлом трохи підбадьорювало і давало надію. 

"Може, розбити його,"— подумав і подивився на стілець, що стояв біля стіни. Але не наважився. Стало лячно, що тоді увесь оточуючий його світ розколеться на друзки...