4. По той бік дзеркала

— Отже, все-таки у квартирі хтось побував? Не якийсь дух чи привид, а реальна жінка? — допитувалася Марина.

— Звідки мені знати, я її не бачила… Вадим стверджував, що то була відьма, яка вийшла із дзеркала, але йому віри мало… Він уже мені з Катериною навішав макаронів на вуха… Тому я просто зібрала його манатки і виставила з квартири. Він ще трохи погаласував у під'їзді, покричав, що я ще пожалкую про свій вчинок… Але потім я пригрозила поліцією, і він забрався геть. Більше я його не бачила. 

— Отже, ти залишилася сама… А дзеркало? Воно ніяк не проявляло себе? 

— Та ніби ні. Дзеркало і дзеркало. Я вже потроху почала забувати про той випадок. Переконала себе, що Вадим мені набрехав, привів додому якусь повію, а та його придушила, обчистила кишені і втекла. Одним словом, не містика, а чистий кримінал. Але…

— Але потім це повторилося? 

Марина сіла зручніше, підігнувши ноги, зігнуті в колінах, і відкинувши голову на бильце канапи. 

— Ну, не зовсім так, як було з Вадимом… Руслан просто зник.

— Руслан — твій новий бойфренд? — зацікавилася подруга. 

— Можна й так сказати. Новий, чи старий. Колись ми зустрічалися, ще в школі. Потім життя розкидало нас по різних вишах, у кожного були свої життєві обставини. Але так вийшло, що ми зустрілися знову. На зустрічі однокласників. Він скаржився, що розлучився з дружиною, вона виписала його з квартири, і тепер Руслану ніде жити. Я сказала, що він може пожити у мене. Ну, як квартирант… Але потім так склалося, що ми вирішили згадати минуле. Спробувати знову зайти в ту саму річку… Ну, ти розумієш, про що я.

— Цілком, — серйозно кивнула Марина. — Отже, ви живете разом, у вас стосунки, і тут він раптом зникає. Я правильно тебе зрозуміла? 

— Так і було, — кивнула я. — Я прийшла з роботи, а його немає. Всі речі на місці, гаманець, телефон, паспорт. А Руслана немає. Зник, випарувався, крізь землю провалився… Підставляй потрібні варіанти…

— А де він працював? 

Я зітхнула. Так, спокійно, Ксеню, ти ж знала, що рано чи пізно ця тема підніметься. 

— Власне, ніде. Знаходився у пошуках свого "я" і місця в світі… ну, він так говорив. 

— Ну працювати ж можна і з дому? 

— Він був програмістом, потім сказав, що хоче змінити професію, опанувати щось нове.

 —  І що для цього робив? 

— Та нічого особливого, лежав на дивані і дивився відео в ютубі. Іноді ще якісь резюме розсилав. Але потім казав, що йому відмовили. 

— І ти вірила в це?

— Ну, я ж не дружина йому була. Так, співмешканці… 

— І ніколи не хотілося вигнати нахлібника геть? 

— Хотілося, — я зітхнула.  — Та коли пішов, мені стало сумно. Я думала про себе як про невдаху. Намагалася розібратися, що в мені не так. Навіть записалася на прийом до психоаналітика. І от одного вечора, якраз коли я йшла від цього психоаналітика, я почала відчиняти двері ключем, а вони виявилися відчинені. 

Моє серце калатало як ненормальне. Зразу подумала, що та дівка у чорних панчохах зробила тоді дублікат ключа і увірвалася зараз до моєї квартири. І винесла чи саме зараз збирається виносити мій комп'ютер та інші цінні речі. 

Я дістала з сумки газовий балончик ( після скандалу з Вадимом купила і завжди носила з собою). Але він не знадобився. 

Увійшовши до квартири, я побачила Руслана. Він сидів на кухні з якимось розгубленим виглядом. 

— Де ти був увесь цей час? — холодно спитала я. 

Очікувала довгих і плутаних пояснень про те, як мій горе -квартирант загуляв з друзями, чи як його поманила колишня любов. 

Але він виявився куди більш оригінальним. 

Подивився на мене і відповів:

— Ти скажеш, що я з'їхав з глузду, але я був по той бік дзеркала…