3. Така, як я, але інша

Першою моєю думкою було, що Вадима вбили грабіжники, які увірвалися до квартири. Але всюди панував ідеальний порядок, якщо не рахувати розкладеної канапи з розкиданими в безладі подушками і простирадлами. Ну, це було цілком природньо, бо Вадим полюбляв перед сном подивитися телевізор, а в спальні я принципово відмовлялася  ставити "балакучий ящик". Тож за моєї відсутності він цілком міг ночувати у вітальні, а його нелюбов до застилання ліжка і раніше  часто призводила до сварок між нами.  

Отже, якщо не рахувати безладу на постелі, і тіла на килимі під самими моїми ногами, все було на місці, та й двері залишалися замкненими. Навряд чи грабіжники стали б акуратно їх запирати на ключ. Захряснути автоматично мій замок було неможливо.

Тому я подумала про ще один варіант. А раптом, Вадим вирішив з якоїсь причини накласти на себе руки? 

Переборюючи страх, я обережно взяла його руку в свою і намацала пульс. Слабкий, ледве чутний, але він був.  Живий! Тільки без свідомості. 

Я взяла чоловіка за плечі і легенько потрусила.

— Вадиме? Тобі погано? 

Він тихо застогнав і розплющив каламутні, з червоними прожилками очі.

А потім різко здригнувся і вигукнув:

— Не чіпай мене! Згинь! 

Ні, ну нормально? 

— Вадиме, ти що, напився? — я відпустила його голову, яку обережно тримала до цього, і підвелася на ноги. Захотілося копнути його носаком, та стрималася. Просто дивилася згори вниз і мовчала.

Придурок, він так мене налякав! Мало серце не стало… Подумала, що помер, а він валяється "загашений"! 

Вадим закректав і обережно сів, тримаючись за шию і все ще дивлячись на мене зі злістю та огидою. Проте поступово його обличчя стало розгладжуватися, і на ньому проступала запобіглива усмішка.

— Ксеню, це ти?  — запитав він.

— Ні, привид принца данського! Звісно, я. А ти що, не чекав мене так швидко? Розкодувався, так?  

—  Ксень, я не пив ні краплі, — Вадим дивився на мене широко розплющеними очима. Був блідий, аж жовтий, і я подумала, може, й справді, даремно розгнівалася. Раптом він захворів? 

— Ксень, хочеш, я дихну? 

— Перестань, — відмахнулася я. — Якщо не пив, то чому тут лежиш? Погано з серцем? 

— Я не знаю… — він злякано озирнувся з боку в бік, а потім його погляд уперся в дзеркало і буквально прикипів до нього. 

— Вона вийшла звідти, — довірчим шепотом признався, і тицьнув пальцем, що тремтів, у бік дзеркала.

— Хто "вона"?

— Відьма! 

О господи, день від дня не краще! Я думала, він п'яний, а в нього щось із головою! Може, побічні ефекти кодування? 

— Вадиме, давай ти нарешті встанеш з підлоги, сядеш на канапу, і розкажеш по порядку, що сталося. Тобі щось привиділося, і ти знепритомнів ?

Він підвівся, ледь похитуючись, приплентався до канапи і обережно сів на самий край. Голову все ще тримав повернутою у бік дзеркала. 

— Я був на кухні, — повільно почав він, потираючи шию під тонкою водолазкою. — Зробив собі чаю і бутери, прийшов сюди, щоб подивитися футбол, але не встиг увімкнути телек. Бо тут стояла вона! 

— Яка ж вона була, та відьма?  — скептично поцікавилася я. 

— Така ж, як ти! Тільки більш сексуальна! У цих, як їх… панчішках із поясом. Я тобі пропонував такі купити, а ти сказала, що в колготках зручніше…

— Ти привів сюди якусь дівку? — осяяло мене. — У панчішках? 

— Ні,  — він відчайдушно закрутив головою. — Я нікого не приводив! Всього лиш хотів подивитися футбол! А вона стоїть, дивиться у дзеркало. І я подумав, що це ти! Я подумав, що ти вирішила зробити мені сюрприз і повернулася. 

— Це якийсь капець, — вирвалося у мене. — З якого дива я буду повертатися з такого важливого відрядження? 

— Ні, то була не ти, — Вадим похитав головою.  — Тепер бачу, що ви зовсім різні. А тоді я подумав, раптом ти змінилася задля мене… Ти так на мене дивилася, м-м-м…

На його обличчі з'явилася замріяна усмішка, і мені захотілося дати йому запотиличника. 

— То була галюцинація, — зробила висновок я. — Тобі, любий Вадику, пора до психіатра. Може, в тебе шизофренія розвивається…

Він раптом почервонів, як буряк. 

— Галюн, кажеш? Нічогенький такий галюн! Подивися, що вона зі мною зробила! 

Він відтягнув горловину водолазки, і я побачила, що його шия розпухла і почервоніла, а посередині її перетинала страшнуватого вигляду синя смуга. 

— Ого, що це?  — тільки й змогла проказати.

— Це відьма мене хотіла задушити! 

Він нахилився і підняв з підлоги щось чорне, закручене у джгут. Обережно, двома пальцями простягнув мені.

Я взяла знахідку і побачила, що це дійсно згорнута в кілька разів тонка ажурна панчоха. Панчоха, яких у мене зроду не було…