2. Коли кохаєш, то стаєш сліпою

— Скільки ви хочете за це дзеркало? — я провела рукою по потемнілій від часу металевій рамі, прикрашеній візерунками у вигляді виноградної лози. 

Продавець — чоловік невизначеного віку, що, незважаючи на спеку, натягнув на самі очі в'язану чорну шапку, розвів руками:

— Скільки дасте…

— Якась дивна у вас торгівля! Може, воно крадене? 

Дядько тільки усміхнувся на те:

— Воно мені від тітки дісталося. Стара померла, вивезли з квартири гору мотлоху. А що виглядає краще, я вирішив продати. 

— Триста гривень вас влаштує? 

— Беріть! Зараз мотузочкою обв'яжу, щоб легше було нести. Чи ви на машині? 

Я посміхнулася. На машину ще не заробила. Та й навряд чи зароблю найближчим часом. 

Тому розплатилася,   обережно взяла дзеркало за імпровізовану "ручку" і понесла до автобусної зупинки. 

На півдорозі озирнулася. Продавець дивився мені вслід і виглядав задоволеним. Мабуть, не розраховував на такий гарний виторг. Адже дзеркало не було якимось раритетним чи ручної роботи, просто давнім, на антикваріат тягнуло з натяжкою. І все ж мені здалося, що воно ідеально впишеться в обстановку моєї вітальні. Я уявила собі, як буду вранці перед ним розчісувати волосся і робити макіяж, а сонячні промені падатимуть навскоси з вікна, і в них танцюватимуть золоті іскорки. 

Настрій був чудовий, і дорогою я ще зайшла в магазин та купила пляшку шампанського — "обмити" покупку з Вадимом. 

***

— Вадим — це твій колишній? — поцікавилася Марина. 

— Так, ну тоді він ще не був колишнім, — я сумно усміхнулася і заходилася наливати нову порцію кави. 

— А чому ви розійшлися? Так, я розумію, що ти звинувачуєш у всьому дзеркало, але, може, були ще якісь причини? 

— Як тобі сказати… Він був складною людиною. Тобто любив мене, і все таке… Але міг випити і в такому стані ставав неадекватним. Говорив різні дурниці, присікувався, критикував, що б я не робила. Коли він був тверезим — просто золота людина. Але випивши хоч трохи спиртного, зривався з котушок. 

— То, може, й краще, що ви розійшлися? — Марина дивилася на мене, злегка нахиливши голову і накручуючи на палець пасмо довгого русявого волосся. 

— Зараз я схильна думати, що на краще. Але це все одно було дуже дивно. І навіть лячно. Те, що з ним сталося…

***

Я працювала в фірмі, яка мала головний офіс в іншому місті. І час від часу мене відправляли у відрядження. Не надовго, на день чи два. На той час Вадим уже жив в цій квартирі кілька місяців. Він відпускав мене дуже неохоче, щоразу бурчав, що мені не потрібна така робота, що я далеко від нього неодмінно загуляю, і краще б узагалі сиділа вдома і вела б господарство, а він мене повністю забезпечував. 

Звичайно, я ніяк не реагувала на ці закиди. Я любила роботу і не була створена для домашнього господарства. Мені хотілося зробити гарну кар'єру і самостійно забезпечувати себе. І я наполегливо йшла до поставленої  мети. 

У мене є сусідка Катька. Така ніби проста-проста, про яку кажуть "свята наївність". Але одного разу я повернулася додому раніше і застала їх з Вадимом у ліжку. 

— І ти не вигнала його?  — Марина здивувовано дивилась на мене. 

— Він виправдовувався тим, що був п'яний, що Катька напоїла його і спокусила, а він нічого не пам'ятає. Казав навіть, що вона зробила приворот, аби забрати його в мене, але він все одно кохає тільки мене…

— Гарний поворот, — Марина махнула рукою, — І що, ти йому пробачила? 

— Я подумала, а раптом це правда… ні, не про приворот, а про те, що сусідка його напоїла ? Я ж кажу, він, випивши, стає наче не собою. А тут казав, що нічого не пам'ятає з того вечора. Я тільки наполягла на тому, аби Вадим "закодувався"  від п'янства, і він охоче погодився. Навіть узяв у мене чималу суму грошей з цією метою. 

— А що Катька? Ти говорила з нею про той випадок? 

— Ні, я не могла її навіть бачити, мені було гидко. Неприємна, вульгарна особа… Тому я повірила Вадиму, тим більше, що такі випадки більше не повторювалися.

— Або ж він почав ретельніше ховати кінці в воду, — припустила Марина. 

— Можливо… І все ж, минуло ще кілька місяців, до мого наступного відрядження. Це було напередодні Нового року. Чудова зимова пора, усе місто вже одягалося в різнобарвні гірлянди, з неба падав легкий пухкий сніжок, а на електронну пошту приходили листи від різних магазинів з закликами обирати подарунки близьким людям. 

Я повернулася з відрядження ранковим поїздом, везла Вадимові сумку для ноутбука у подарунок і думала, чи віддати її зараз, чи покласти під ялинку до Нового року.

На подвір'ї зустріла Катьку, та прошмигнула повз мене з заклопотаним виглядом, навіть не привіталася. Але я була рада, що вона тут, а не в нас вдома. 

Можливо, тоді Вадима дійсно підставили, обвели навколо пальця. А він любить тільки мене, і от тепер, коли стане менше пити, ми, нарешті, задумаємося про те, що можна оформити наші стосунки, а, можливо, й народити дитину…

З такими хвилюючими думками я відчинила двері своїм ключем і увійшла до передпокою. В квартирі панувала тиша. Мабуть, Вадим ще спав. Він працював з дому, тож міг будувати свій графік, як йому заманеться. 

Тихесенько пройшла на кухню, виклала в холодильник продукти, які купила тільки що в супермаркеті. Треба приготувати коханому щось смачненьке. Але спершу заховаю подарунок для нього. Не буду поки що вручати, а віддам у новорічну ніч.

З такими думками я попрямувала до вітальні. Там стояла велика шафа, де легко було заховати сумку. 

Відчинила засклені двері і зробила крок вперед. І тут же зойкнула, спіткнувшись об нерухоме тіло, яке розпласталося на підлозі…