54. Лекс

Не знаю, скільки проходить часу, коли двері знову відчиняються. Ми обоє напружуємося, але на порозі з'являється Лекс — наймолодший із середніх вампірів, вихованець Рена, який досі вагався між пам'яттю про Рена й острахом перед Творителькою. Він обережно входить у кімнату й оглядає порожній простір.

— Вони розійшлися, — повідомляє він. — Ловчі. Ніхто не пішов за нею. — Він зупиняється посеред залу, підбираючи слова. — Дім залишився без керування. Формально вона досі Творителька, але після того, що вони побачили… Хтось має взяти на себе відповідальність за людей, за кордони, за безпеку.

— Не я, — твердо каже Кассіан.

Лекс дивиться на нього з німим питанням:

— Тоді хто?

— Це клопіт тих, хто вирішив залишитися, — відповідає Кассіан. — Я більше не належу Дому.

Ці слова падають у тишу. Я відчуваю, як важко вони йому далися, і водночас — яке полегшення вони несуть. Це рішення визріло в ньому раніше: між відчиненою шухлядою з пам'ятними речами й появою Морани.

Лекс переводить погляд із Кассіана на мене. У його виразі немає осуду — лише мовчазне прийняття того факту, що звичний світ руйнується.

— Ви розумієте, чим це загрожує? — запитує він. — Без підтримки Дому, без захисту… Морана жива й повернеться. Десь у місті бродять Ловчі і Спустошені теж нікуди не зникли. Ви залишилися сам на сам із цим усім.

Кассіан стискає мою руку, і його внутрішня відповідь передається мені раніше, ніж він озвучує її вголос. Це наша спільна відповідь, яку ми прийняли цієї ночі свідомо.

— Так, — відповідає Кассіан. — Ми все розуміємо.