31.2 Ціна правди

Ми сидимо на підлозі у вітальні: Ніка підібгала ноги, я спираюся спиною про диван. Між нами стоять дві звичайні склянки для соку, бо чарок у моєму домі немає, і Ніка розливає щось міцне і з гострим запахом з тією діловитістю, з якою робить усе у своєму житті.

Вона не розпитує про нього прямо, торкаючись лише загальних тем, і я раптом починаю розповідати. Говорю більше, ніж збиралася, бо дивна загальмованість, що осіла в голові, чомусь не заважає язику. Слова течуть самі собою. Я розповідаю про нитки бажань і смутку в “Серпанку”, які навчилася бачити аж надто чітко. Про свого колишнього, про так і не зателефоновані номери, про банальні буденні дрібниці. Згадую й про бабусину скриньку, що стоїть на підвіконні вже три роки, а я все не наважуюся її відкрити.

— Боюсь, що знайду там щось, що остаточно все змінить, — зізнаюся я вголос. — Мені просто підсвідомо хотілося, щоб усе залишалося як раніше.

— Як раніше вже не буде, — спокійно зауважує Ніка.

— Знаю.

Вона повільно перекочує склянку між долонями й дивиться на мене уважним, важким поглядом. У ньому немає ані жалю, ані простої цікавості — лише глибока, досвідчена виваженість.

— Ті, хто не здатний стримуватися, — беруть усе до краплі, — вимовляє вона нарешті, зважуючи кожне слово. — А ті, хто має самоконтроль, беруть стільки, скільки вважають безпечним. Обидва варіанти — це використання без дозволу, але ж, погодься, між ними є суттєва різниця.

Я відчуваю, як усередині мене все натягується, мов струна.

— Це його не виправдовує, — веде далі Ніка. — Але це контекст. І ти маєш право знати його повністю, перш ніж робити остаточні висновки.

Я дивлюся на неї й ловлю себе на думці: вона говорить так, ніби знає про цей темний світ значно більше, ніж показує. Не як людина, що десь чула чутки, а як той, хто пройшов крізь це особисто.

— Звідки ти все це знаєш? — питаю я просто в очі.

Ніка замовкає. Пауза затягується, і я розумію, що зачепила тему, за якою ховається чимало таємниць. Вона дивиться на прозору рідину в склянці, потім переводить погляд на мене...