8. Видюща

Охоронець біля масивних чорних дверей навіть не подивився на документ чи квиток. Миттєвим рухом він просто відступив убік, згинаючись у ледь помітному уклоні, коли Кассіан підійшов до входу.

Він провів мене всередину, поклавши важку, гаряче-крижану долоню мені на поперек. Його пальці притискали мене до його стегна, не залишаючи між нами жодного міліметра вільного повітря, ніби він показував усім у цьому закладі: вона зі мною.

“Серпанок” зустрів нас важким, басовим гулом, від якого дрижали ребра, і густим, солодкуватим димом, що вився під стелею, мов жива істота. На танцполі в напівтемряві билися сотні тіл. Спалахи неонового червоного та ультрамаринового світла вихоплювали з темряви розпалені обличчя, заплющені очі, спітнілі шиї.

Але варто було мені моргнути, як мій дар — моя клята здатність — пробила ілюзію.

Я задихнулася.

Над танцюючими людьми висів дивний Серпанок — сріблясто-сіра, туманна павутина, яка вилася від їхніх скронь, губ та грудей. Вона стікалася до верхніх ярусів залу, де в затінених ложах сиділи вони — створіння, подібні до Кассіана. Вони не танцювали, а повільно вдихали цей туман, розширюючи зіниці від темно-вишуканої насолоди.

— Вони... вони забирають це? — прошепотіла я, спираючись спиною на колону й заворожено спостерігаючи, як дівчина в центрі залу радісно кричить у екстазі, не помічаючи, як від її грудей тягнеться прозора срібна нитка.

— Вони отримують ейфорію, а мої люди — їжу, — Кассіан ступив до мене, притискаючи мене до колони й нависаючи зверху. Його тінь повністю накрила мене від неонових спалахів залу. — Емоції в цьому місці очищені від глузду. Пристрасть, хтивість, жадоба, відчай — найсолодший коктейль.

Він провів пальцями по моїй щоці, і я відчула, як від його торкання моя власна срібляста нитка натягнулася десь глибоко в грудях.

— А ти? — я підняла очі, зустрічаючись із його темним, майже чорним поглядом. — Чим живишся ти, Кассіане?

Він нахилився так низько, що його губи майнули за міліметр від моїх. Його дихання було розпеченим, а пальці на моєму попереку стислися до солодкого болю.

— Я чекав на щось вишуканіше за цей дешевий шум, пташко, — прохрипів він, скануючи мої палаючі губи й прискорений пульс на шиї. — На те, що виділяєш ти, коли дивишся на мене цими сіро-зеленими очима. Твій страх, змішаний із цим диким, гріховним бажанням... це найкращий напій, який я куштував за останні роки.

Мій подих перехопило. Поруч із нами крізь натовп проходила якась дівчина, і її погляд випадково ковзнув по мені. Вираз її обличчя був дивним: вона бачила мене, що притислася до колони, але її мозок плавився від ілюзії Кассіана, і вона просто пройшла повз.

— Ти... ти не відображаєшся навіть у їхніх очах, — видихнула я, притискаючись до його міцних грудей від раптового відчуття самотності серед цього гучного натовпу.

— Ні, — Кассіан схопив мене за підборіддя, змушуючи дивитися лише на нього. — Тільки в твоїх, Ліє. І саме тому ми зараз звідси підемо, поки я не забрав з тебе все до останньої краплі.

Він різко розвернув мене й вивів із клубу через чорний хід прямо на морозне повітря, де на нас чекала машина...

***

Ми виїхали з Мідтауна й зупинилися в Іст-Вілідж, біля старого цегляного будинку з чавунними перилами — всього за кілька кроків від моєї квартири.

Кассіан вийшов із машини, не чекаючи, чи піду я за ним. Він рухався мов тінь, і я вискочила на холодне повітря, слідуючи за ним із якоюсь дикою, неконтрольованою інерцією.

Під'їзд зустрів нас запахом вологого каменю та старого воску. Тьмяне жовте світло застарілих ламп м'яко лягало на широкі сходи. І біля самого входу висіло величезне дзеркало в темній бронзовій рамі.

Я застигла.

У дзеркалі була лише я. Волосся у вузлі, трохи стомлені очі з жовтуватим обідком, важке дихання. Поруч зі мною в бронзовій рамі була порожнеча. Жодного силуету, жодного зсуву світла.

Але я відчувала його тілом. Його сухий, розпечений мороз тиснув на моє ліве плече. Він підійшов ззаду — так близько, що я відчувала важке, ритмічне підняття його грудей, хоча відображення наполегливо переконувало, що я стою в порожньому під'їзді сама.

— Серпанок тоншає, коли я стою поруч із тобою, — його хрипкий голос пролунав біля моєї шиї.

Його долоні лягли на мої стегна, притягуючи мене спиною до своїх грудей. Я відчула твердість його тіла, його залізну хватку. У дзеркалі моя постать виглядала так, ніби невидима сила стискає мене в обіймах.

— Що ти робиш?.. — видихнула я, закинувши голову йому на плече.

— Перевіряю, — його губи торкнулися чутливої шкіри за моїм вухом, залишаючи слід із морозного вогню. — Поруч із тобою моя маскувальна оболонка руйнується. Ти змушуєш мене витрачати надто багато ресурсу лише на те, щоб просто стояти поруч і не зірватися.

— Ресурсу? — прошепотіла я, відчуваючи, як унизу живота все стискається від його близості.

— Мені важко контролювати голод, коли ти так близько, Ліє, — його пальці впилися в мої стегна сильніше, притискаючи мене до себе. — Твоя присутність розпалює те, що я придушував століттями.

Я розвернулася в його обіймах. Тепер ми стояли обличчям до обличчя. У дзеркалі я все ще була одна, але в реальності його темно-сірі очі палали янтарним вогнем за кілька сантиметрів від моїх. Я бачила хижий згин його губ, відчувала, як його серце б'ється в дикому, нелюдському ритмі.