Розділ 17

Мене прошиває струмом. В голові стає абсолютно порожньо, залишається тільки жар його губ і моє власне, божевільне серцебиття, яке зараз проб'є ребра.

Його губи жорсткі, гарячі й вимогливі. Він миттєво зминає мій опір, якого, власне, й не було. Вдавлює мене в себе, стискаючи пальці на моїх плечах. Одна його долоня ковзає з мого плеча на потилицю, заривається у мокре волосся.

Якимось дивом я продовжую триматися на ватяних ногах, намертво вчепившись пальцями в мокру тканину його сорочки. Відчуваю прискорене биття його серця, яке лупить об ребра так само несамовито, як і моє.

Внизу живота все стягується у тугий, гарячий вузол. І здається, що мої кістки плавляться. Я подаюся вперед, притискаюсь ще ближче, забувши про сором і власні страхи. Відповідаю на цей дикий порив невміло, але так само жадібно. Мої пальці судомно мнуть тканину його сорочки, тягнуться вище, до потилиці...

Але це триває якусь коротку мить.

Кирило різко розриває поцілунок. Важко дихає, ніби йому раптово забракло кисню. Відступає на пів кроку, розтискаючи руки, і його обличчя миттєво закривається тією самою знайомою, непробивною бронею.

— Вибач, — кидає хрипко й глухо. — Це... я не повинен був, Міло. Це помилка… І цього більше не повториться.

Він розвертається і швидко виходить з ванної, щільно зачинивши за собою двері.

А я залишаюся стояти, оговтуючись від того, що трапилось.

Помилка?

Гаряче марево, яке щойно плавило кістки, миттєво змивається крижаною хвилею. А на її місце приходить злість. Пекуча, гостра злість. То я — помилка? Його хвилинна слабкість, випадковий збій у стерильному графіку? Зручна заміна Ілоні, з якою сьогодні зірвався вечір? Чи я просто потрапила під гарячу руку, як дешевий спосіб зняти стрес?

Міцніше стискаю на грудях махровий рушник. Губи досі горять від його жорсткого поцілунку, і мене накриває обурення.

Я йому не іграшка. Не зручна безвідмовна дівчинка, яка буде покірно чекати, поки бос вирішить, чи не помилився він бува.

Підхоплюю свої речі і виходжу з ванної. Замикаюся у своїй кімнаті. Падаю на ліжко, дивлюся в темну стелю, і всередині пульсує лише одна чітка думка: я маю з'їхати. Якомога швидше.

Ніч проходить як у тумані, я майже не сплю. Адреналін пульсує й бадьорить, як десять чашок кави поспіль. Злість поступово вигоряє, залишаючи по собі холодну рішучість.

Десь під ранок чую кроки в коридорі. Звук води на кухні. А потім чітке клацання замка на вхідних дверях.

І лиш тоді встаю сама. Тіло ниє від недосипу. Йду у ванну, швидко вмиваюсь, стягую волосся в тугий хвіст.

Якраз наливаю собі окріп у чашку, щоб заварити чай, коли телефон на столі починає вібрувати. На екрані висвічується номер Дениса. Дивно, що я досі його не видалила.

Натискаю прийняти виклик, подумки готуючись жорстко відбивати атаки.

— Міло? — його голос звучить до нудоти солодко і запопадливо. — Привіт. Ти як? Не відволікаю?

— Що тобі треба? — питаю сухо, спираючись стегном на кухонну стільницю. — Ще якийсь мажор пожалівся на хтиву офіціантку?

— Ні, що ти, ні. Міло! Ти тільки не кидай слухавку! — поспішно тараторить, ніби боїться, що я саме це і зроблю. — Я дзвоню вибачитись. Розумієш, та ситуація… вийшло жахливе непорозуміння. Вчора власник влаштував нам усім такий рознос... Сказав, що ми не мали жодного права тебе звільняти.

Я стою, і мені все ще здається, що я сплю. Просто дрімотна маячня, викликана недосипом. Бо ну… як у це повірити!

— Міло, ми дуже хочемо, щоб ти повернулась. Власник особисто наказав усе виправити. Ти ж наша найкраща офіціантка, можеш виходити на свої зміни хоч завтра. І ще… перевір свій рахунок. Ми переказали тобі компенсацію. За моральну шкоду і… ну, за цей неприємний інцидент. Ти тільки повертайся, добре?

Я повільно ставлю гарячу чашку на стіл. До мене просто не доходить. Власнийк дзвонив. Компенсація. Прохання повернутись.

Навіть щипаю себе за передпліччя, щоб перевірити. Але боляче, як наяву, і слід лишається червоний і пекучий. Тоді хапаю телефон. Трохи хвилюючись, відкриваю банківський додаток. На екрані світиться сума.

Вона нереальна. Це не просто чайові чи зарплата за місяць. Це гроші, яких мені з головою вистачить, щоб одразу винайняти пристойну квартиру і з'їхати звідси вже сьогодні.

— Ну що, Міл, повернешся? — лунає з динаміка приглушений, повний надії голос Дениса.