2.2

Ковтаю тугий клубок у горлі. Киваю. Роблю обережний крок назад, щоб збільшити відстань між нами. Мокрі балетки зрадницьки ковзають. Мене хитає, але я таки спромагаюсь встояти.

Тільки зараз, коли небезпека минула, відчуваю, як сильно мене трусить. І не лише від адреналіну. Нічний вітер з озера пробирає до кісток. Уніформа мокра наскрізь і огидно липне до тіла.

Чоловік окидає мене швидким скануючим поглядом. Дуже-дуже прагматичним, від якого відразу почуваюсь ніяково. 

— У такому вигляді ти не можеш повернутись в зал, — констатує сухо, відмічаючи моє розпатлане волосся і мокрий поділ. 

— Не можу, — мій голос досі хрипить.

Паніка накочує новою хвилею. Денис мене вб'є. Якщо я зараз з'явлюся на очі гостям у такому вигляді, він не просто зніме премію. Він вижене мене з гучним скандалом. А додому я так поїхати не можу — грошей на таксі немає, маршрутки вже не ходять.

— Мій номер на другому поверсі. Сімнадцятий, — він злегка киває в бік готельного корпусу. — Підеш туди. Вмиєшся. Одяг віддамо персоналу в експрес-чистку.

Я завмираю. Серце, яке щойно почало битися рівніше, знову зривається в шалений ритм. Б'ється об ребра так, що стає боляче. У номер? З ним?

Інстинктивно обхоплюю себе руками за плечі. Вдивляюся в його темні очі, і в голові миготять картинки: Тимур, його лапи, темна альтанка. А тепер цей чоловік. Звісно, ніхто не рятує просто так. Він просто більш досвідчений, більш владний. Багатіям закон не писаний — що молодим, що старшим.

— Ні, — видушую з себе. 

Відступаю ще на крок, готуючись тікати. 

— Ні, я... я краще піду в підсобку. Якось сама підсушуся під сушаркою для рук... 

— Припини цей цирк, — обриває.

Робить пів кроку до мене. Я сахаюся. Він зупиняється. У його погляді спалахує відверте, жорстке роздратування.

— Послухай сюди, — низько, майже ліниво протягує, але від кожного слова віє крижаною, безапеляційною впевненістю. — Я дорослий, самодостатній чоловік. Мені не треба нікого тягнути в ліжко силою чи користуватися чиїмось безпорадним станом. Якщо я когось хочу — мені не відмовляють.

Мої щоки спалахують від сорому і страху одночасно.

— І щоб остаточно розвіяти твої фантазії, мене приваблюють дорослі жінки, — його очі безжально ковзають по моїй зібганій фігурі, що тремтить від холоду. — Які знають, чого хочуть, і вміють отримувати задоволення від процесу. А не перелякані дівчиська, які від одного поцілунку свідомість втрачають. Ти не в моєму смаку. Тому вимикай паніку і вмикай логіку. Тобі треба привести себе до ладу, якщо не хочеш зайвих запитань і скандалу.

Ці слова... Вони боляче й образливо б'ють по самолюбству. Але як не парадоксально — саме вони повертають мене до тями. Холодний, цинічний тон діє краще за вмовляння. Він мене не хоче. Я для нього просто жалюгідна проблема, яка трапилася на шляху. Звучить принизливо, зате безпечно.

Стою, стискаючи лікті. Вітер знову дме, і зуби починають вибивати чечітку. Липке шампанське стягує шкіру на шиї. Він правий. Якщо Денис мене побачить — це кінець.

Тремтячими пальцями дістаю телефон з кишені фартуха. Екран теж трохи мокрий і не відразу реагує на дотики, тому доводиться трохи потерти його об відносно суху ділянку уніформи. А тоді швидко набираю Даринці повідомлення: "Прикрий мене на пів години. Забруднилася, треба запрати. Все розповім докладніше потім."

Ховаю телефон. Підводжу очі на чоловіка. Він терпляче чекає, сховавши руки в кишені штанів. 

— Добре, — шепочу, остаточно здаючись. — Я піду з вами.