Розділ 22

Варя

— Пташко, після візиту твоєї матері ти була вся на емоціях, тому я вирішив відкласти цю розмову на пару днів, — увійшовши на кухню, Ян притулився стегном до однієї з шафок поруч зі мною, спостерігаючи, як я розвантажую посудомийну машину. Мені потрібно щось робити, я не можу лежати принцескою на перинах, тому доводиться виборювати собі право на деяку хатню роботу. Мій чоловік не хоче, щоб я перетруджувалася, не дозволяє мені втомлюватися. Кидаю погляд на Яна — і температура навколо нас моментально змінюється, стає збіса спекотно, мене обліплюють «приємні» мурашки, яких, у свою чергу, викликає імпульс сексуального струму. Щоразу, як тільки ми з ним опиняємося поруч, моє обожнювання переплітається з його харизмою і виникає ця вібрація, пристрасть набігає хвилями, еротичність починає зашкалювати. А сьогодні мій янгол дуже гарячий у цих своїх домашніх спортивних штанях із низькою посадкою та голим торсом. Враховуючи красивий рельєф його м'язів, офігенний прес, інтимну доріжку волосся внизу живота — у мене точно зараз станеться замикання. Знову. Не можу сприймати це спокійно. Я люблю його тіло і якщо зараз торкнуся — жодної розмови не буде. Тому треба тримати руки при собі і поки що просто їсти його очима.

— То про що ми говоритимемо? Щось серйозне? — Випроставшись, усміхаюся, заводячи волосся за вуха.

— Коли ти так робиш — усе серйозне з моєї голови випаровується, — усмішки Яна — це його особливий талант. — Ти мене цим збуджуєш. Знаєш про це? — Підтягує мене до себе ближче, загортаючи у свої обійми. — Я хотів запитати тебе. В технікумі все нормально? Яка атмосфера в групі? Ніхто тебе не кривдить?

— Лекс вже наябедничав?

— Не наябедничав, а доповів. Це його робота. То що? Мені прийти і грізно рикнути, щоб ті стервози тобі більше не дошкуляли? Мені не подобається, що їхня агресивна поведінка спровокувала тебе викликати охорону. Я нікому не дозволю ображати мою дівчинку.

— Не треба приходити, не хочу, щоб вони на тебе очиська свої лупили. Ще наврочать чи закохаються, заздрити мені почнуть. Незнайомі дівчата, жінки, що оточують тебе на роботі, і так балують тебе своєю підвищеною увагою, а мені нервувати не можна. А я не можу не нервувати, бо мимоволі ревную тебе... до них усіх, — обвиваю його за шию, все... вже поплила. — Раптом не тільки мені здається, що ти дуже смачно пахнеш.

— Ревнуєш? Це так мило і так спокусливо. …Навіть не знаю, чи треба тобі казати, що на інших я не дивлюся? Може, легкі ревнощі потрібні, як тонус, га? — його губи вже близько, надто близько і його задоволені посмішки пов'язані із тим, що Ян відчуває трепет мого податливого тіла, мою шалену нетерплячку. І моєму чоловікові зносить дах, цей красунчик наразі не збирається ставити наш пристрасний сплеск на паузу до пізнього вечора. …Головне, зачинити двері на кухню.

Тут у нас ще не було. Як виявилося, я надто консервативна і територією для подружніх любощів все ж таки вважаю нашу спальню, але сьогодні я знову йду у нього на поводу і готова до подальших експериментів. Якщо ми кохалися біля роялю, то чому б не додати феєрверків і нашій затишній кухні. Стояну подобається бурхливий та незапланований секс зі мною, коли накочує раптово. Тоді відчуття такі яскраві, що нас обох просто виносить у космос.

— Я тебе неможливо сильно кохаю, — вкладаю йому у вухо свій шепіт разом із гарячим диханням. Ми й досі обидва здригаємось після отриманої насолоди.

— Взаємно, пташко. Це був аперитив перед основною стравою. …Трясця, кого це там вже принесло? — шумно видихає Ян. Я теж чую дзвінок домофону. — Доведеться сходити дізнатися, поки не спустилися близнюки і не зробили це замість мене.

Коли я почула, як з динаміка домофону до нашої оселі вривається неприємний і непривітний голос зі словами:

— Ян Бігус він же Стоян Ковач? Радимо нас впустити. Це поліція. І у нас є ордер на ваш арешт, — у мене підігнулися коліна і, здається, я перестала дихати через пекельний біль у грудях.

— Варя, подивися на мене, — підхопив мене Ян. — Благаю, тобі не можна хвилюватися. Рідна, зроби це заради мене. Добре?

— Цього ж… не було в твоєму плані? — Можна подумати хвилювання так легко взяти та вимкнути.

— Не було. Впевнений, це якесь непорозуміння, і ми з усім розберемося. Зараз дізнаємось у чому мене звинувачують. Охорона вже, напевно, викликала Еміля. Коли він приїде, слухайся в усьому його. З дому без серйозного приводу не виходьте, принаймні першу добу поки усе не з’ясуємо. Арес! Охороняти! — кидає собаці, швидко цілує мене в чоло і виходить із дому назустріч поліції. Вискакую за ним, бо не можу залишатися всередині, це вище за мої сили. Я маю бачити коханого, я хочу почути чому його забирають.

— Мені потрібний адвокат? Що ви мені зібралися пред'явити? — спокійним тоном цікавиться Ян, поки йому на руку одягають кайданки. Господи ... наручники на мого янгола!

— Вбивство Жанни Бігус, вашої прийомної матері, — це те, що я почула перш, ніж знепритомніти…

— Ян! — різко схоплююсь, випливаючи з темного туману, де намагалася врятуватися від емоційного навантаження моя підсвідомість, але сильні чоловічі руки укладають мене назад на диван.

— Варваро, давайте без істерик. Цим ви тільки допоможете своєму чоловікові, — чую голос Лекса, повертаю голову і в м'якому приглушеному світлі нашої вітальні бачу ще двох охоронців. Один стоїть біля дверей, другий біля вікна. Лекс застиг поряд зі мною. А ось Арес неспокійно гасає по дому і скиглить.

— Де Еміль? — хриплю, намагаючись скупою слиною змочити пересохле горло.

— Копи його теж загребли. На цей випадок ми маємо чіткі вказівки. Ви повинні нам довіритись, Варю.

— А мої брати?

— З близнюками нагорі зараз один із наших. Все нормально, вони там у щось грають.

— Що з собакою? — питаю, але через паніку думки страшенно плутаються.

— Арес навчений пес. Підозрюю, що його хтось кличе свистом, ми не чуємо, а він навпаки. Цей хтось, певно, ховається у лісі за парканом, Арес його знає та відчуває загрозу. Агов, — нахилившись, Лекс торкається моєї руки, заглядаючи в очі своїм чіпким орлиним поглядом. — Марк у нас ще й фельдшер за освітою. Вам потрібна медична допомога? У вашому стані вам не можна нервувати.