Розділ 21

Ренат

— Клас… не дарма ти прикупив мені ці хороми. Очевидно, заздалегідь передбачав, що нам знадобиться нора, де великі Бігуси зализуватимуть свої рани, — вилазячи з таксі, окидаю поглядом ненависну халупу в цьому клятому передмісті. Потім повертаюся в бік згорілого будинку Варвари — і зсередини мого нутра мчить, піднімаючись фонтаном вгору, все те емоційне лайно, що в мені накопичилося останнім часом. Мене дико тригерять спогади про неї, бо саме з цією Дикункою пов'язані всі мої неприємності.

— Досить скиглити і без тебе тошно, — скрипить батя, який за ці кілька днів сильно здав. — Пожалій нерви своєї матері. Їй також непросто.

— М-м-м... тобто тепер ти почав переживати за здоров'я своєї дружини. А раніше ніяк не можна було? — Мене вже понесло. Я в люті, я в розпачі... я в повному безвиході.

— Синку, годі. Всі ці слова справі не допоможуть, — тихо відгукується мати, притискаючи до грудей свою дорогу жіночу сумочку, все, що залишилося від розкішного життя. — Добре… хоч у хаті чисто. Тут можна жити… мабуть.

Мене плющить… як же мені хріново! Не можу повірити, що маючи стільки бабла, майна, нерухомості, статус — все це можна втратити за якісь лічені сорок вісім годин. …Підходжу до старого серванту, відчиняю нижню шухляду і дістаю пляшку коньяку. Пристойне бухло, яке мені тепер не по кишені. Привіт із минулого… чорт забирай. Недарма зробив заначку. П'ю прямо з горла, доки істерика не починає притуплятись.

— Тобі все одно не можна, — глянувши на батька, з цими словами ховаю пляшку назад. — Нам треба щось вигадати. Адже в тебе було стільки друзів, партнерів, пів столиці знайомих, трясця! Куди всі поділися, га? Де всі ті, хто так віддано заглядав тобі до рота? На крайняк, можна попросити допомоги у твоїх колишніх коханок. Адже вони не забули твоїх дорогих подарунків! А клініка, яку ти спонсорував? Де ці лікарі, котрі в тебе їли з рук? Чому вони не можуть допомогти моїй матері? Вона тут до чого? Вона взагалі постраждала нізащо!

— Захлопни пащу, Ренате. Якщо я здохну тобі все одно нема за що мене ховати, — батько, тримаючись за серце, насилу опускається на диван. — Ніби ти не знаєш, куди вони усі поділися. Поки у тебе є гроші, багато грошей — ти на вершині світу. Все налагоджено, потрібні люди готові бігати перед тобою на цирлах. Тому що все купується і продається: вірність, увага, поштиві посмішки, найкращі столики в ресторані, місця в театрі та все інше. А коли ти банкрут — всі відвертаються від тебе як від чумного, боячись заразитись, навіть боржники. Ти нікому не потрібний і більше не цікавий. Без бабла та влади тебе вже ніхто не боїться. Я сам винен, що пригрів цього сербського змія. Він, до речі, пропонував оплатити твоїй матері операцію, як-не-як вона його теж виростила, щось таки йокнуло в його серці всупереч ненависті до мене. Ось тільки її пухлина неоперабельна. Так буває… коли шансів немає, — глянувши на матір, яка принишкла в старому пошарпаному кріслі, заплющує очі. — Але помститися йому шанси у нас є.

— Як? Ян... чітко дав зрозуміти, що його слова не порожні погрози, — нервово ковтаючи, сую руки в кишені штанів, щоб відчути те, що я можу назавжди втратити. — Ризикувати можна лише тоді, коли твердо стоїш на ногах. Сам щойно про це розпинався.

— Можна вчинити по-хитрому, потрібно тільки це як слід обмізкувати. Цей паршивець надто самовпевнений, думає, що все прорахував. Але все зважити неможливо, обов'язково випливе несподіваний нюанс. Життя завжди підкидає шанс для протистояння. І щойно я його відчую — я ним скористаюся.

— Ян має слабке місце — його молода дружина, — навіть перестаю дихати, коли починаю думати про Варю і про те, що вона спить із Яном. Гріється із ним під однією ковдрою, дає йому по-різному... з радістю. Кохає, мабуть. Мене це дико дратує! 

— Мені тут дехто шепнув по старій дружбі, що його дівка вагітна.

— Правда? — Втупившись на батька, намагаюся зловити думку, яка від мене постійно вислизає. — Швидко вони. …Ян тепер справді вразливий, але якщо й бити, то тільки по їхнім стосункам з Варею та лише чужими руками. Щоб його підозри не впали на нас. Може, використаємо Вікторію, яку ти йому підсовував? Його нареченою вона була недовго, але кілька разів він з нею зустрічався. Нехай заявиться до них, скаже, що також вагітна від нього, посварить голубків. Або ті дівки, з якими я розважався. Я дізнався, що він їм допомагає, незважаючи на те, що вони забрали свої заяви. Вони й досі мене бояться. Можна натиснути на них, хай звинуватять Яна у домаганні. Потрібно вибити опору в нього з-під ніг. І тоді він припуститься помилки.

— Я над цим подумаю. Окрім дівок тобі більше запропонувати нема чого? — у його словах чується докір і глузування, все одно… навіть за таких обставин натякає мені, що я жалюгідний. Сам усе просрав, а мене хоче зробити крайнім. Ну, звісно, потрібен цап-відбувайло. Той, на кому можна зірвати злість. На хворій дружині не можна. Залишається син. — Іди, вклади матір у ліжко. Хіба не бачиш, як їй погано? Жанно, відпочинь. Потім з тобою поговоримо серйозно, у мене виникла одна шалена ідея. Ренате, і придумай щось на обід.

— Я вам не прислуга і не доглядальниця.

— Хтось має ними бути. Ми дали тобі життя, шмаркачу. У тебе перед нами боржок. Ти досі від мене залежиш, тож не вякай, — грубий, злий, розчарований та стомлений Северин Бігус зараз більше скидається на звичайного, хворого, підстаркуватого мужика в розтягнутих спортивках.

Допомагаю мамі влаштуватися у спальні. Вона наковталася якихось пігулок і її хилить у сон. Накриваю ковдрою, відчуваючи до неї суміш жалю та безпорадної любові. І раптом… помічаю кинуту на стільці футболку, яка тієї ночі була на Варі. Часу, звичайно, вже минуло чимало, майже два місяці, але я досі відчуваю її запах. Притискаю футболку до обличчя, жадібно втягую повітря, внюхуюсь, ковтаючи слину і здається… починаю відчувати слабкі ознаки збудження. Я знав, що моя Дикунка мене зцілить...