Розділ 20

Варя

— Чорновус, мені потрібна курсова з економіки. Ось моя тема, — Ірка Шмигаль кидає переді мною зошит, а поруч свій новенький норковий кожушок. — За терміновість доплачу. Скільки ти зараз береш? — Як завжди безпардонна і нахабна.

— Вибач, Іро, але я більше не зацікавлена ​​у підробітку. І я вже не Чорновус, — спокійно збираюся додому після пари, але моїй одногрупниці явно не сподобалася моя відмова. Переглянувшись зі своїми подружками, ця стервочка зміряла мене показово-оцінюючим поглядом. А помітивши обручку — взагалі неприємно пирхнула:

— Бачу, грошики тобі більше не потрібні. Бабусині речі більше не доношуєш. Стильний прикид, дорогий телефон. Невже наша сіра мишка окрутила того красеня на крутій тачці? — Ірка явно хоче мене зачепити та принизити перед іншими дівчатами. — Варь, зізнайся, поділися секретом. Чим ти його взяла? Його збуджували лише слухняні та незаймані? — дідько… їй таки вдалося намацати точку мого болю. Сама того не знаючи, вона нагадала мені про Рената. Хочеться вчепитися в її нарощені патли чи подряпати мордяку, тим паче мої гормони зараз скачуть як шалені. Уявляю перед собою обличчя Яна, мене це заспокоює, вже не так сильно хочеться встромити олівець Ірці в око, але про всяк випадок стискаю брелок, який коханий чоловік особисто повісив на мою сумочку, і відправляю сигнал тривоги.

Раніше я б огризалася чи просто зробила їй цю курсову за кілька сотень гривень, а тепер… Тепер мені, мабуть, захотілося показати, що мене є кому захистити, що я більше не сама. А може, це вагітність на мене так впливає.

— Шкода, Ірусю, що в тебе таке вузьке та однобоке світосприйняття. Тому ти й полюєш тільки на підстаркуватих жонатиків із пухким гаманцем, бо запропонувати їм тобі особливо нічого. І це не мої слова, випадково почула, як про тебе твої ж подруги пліткували, — насилу натягую посмішку на своє скам’яніле обличчя. Вона теж розлютилася, бачу, що збирається виплюнути на мене чергову порцію сарказму, але саме цієї хвилини до аудиторію влітає Лекс, один з людей Еміля. Одна рука за спиною під курткою, я точно знаю, що всі його хлопці озброєні. Чіпким поглядом своїх чорних очей окидає лялечок, які стовпилися біля мене.

— Варваро? Все гаразд? — насторожено й запитливо дивиться на мене, готовий розправитися з будь-ким, хто погрозливо кліпне в мій бік.

— Привіт. Я покликала тебе не мене захищати, а ось цю кралю від моєї, можливо, неадекватної реакції, — киваю на Шмигаль, піднімаюся з місця, не поспішаючи вішаю сумку з конспектами на плече, поки дівчата витріщаються на накачаного Лекса, що застиг у позі «тигр перед стрибком».

— Вона вас образила? — Запитує в мене таким тоном, що Ірка на нервах почала смішно гикати.

— Я… просто… пожартувала. Що… вже й… пожартувати не можна? Я піду… гаразд? — і після того, як Лекс похмуро кивнув у відповідь, їх усіх здуло з аудиторії, першим за всіх біг норковий Іркін кожушок. Тому що не потрібно бути генієм, аби здогадатися, хто такий Лекс. Тепер хоч не лізтимуть, знаючи, що в мене персональна охорона.

— Стоян сьогодні не зможе вас забрати. Тому додому поїдете зі мною, — простягає руку, щоб забрати у мене сумку, мені тепер не можна носити нічого важчого за статус дружини Стояна Ковача. У нього на зап'ясті справді татуювання у вигляді крила — знак вірності якійсь клятві, про яку мені поки що не вдалося нічого дізнатися. І, здається, я починаю звикати до присутності охорони та невидимої тіні Бігусів, яка нас усіх переслідує.

Тільки збираюся полегшено видихнути, як раптом зависаю на верхній сходинці... побачивши ЇЇ.

Мати. Стоїть ліворуч біля головної клумби і явно чекає на мене. Бо як тільки наші погляди зустрілися — вона рішуче махає мені рукою. Я настільки відвикла, що в моєму житті десь є мама, що її присутність мене лякає.

— Що тобі тут треба? — Спускаюсь до неї і Лекс, правильно розшифрувавши мій напружений тон, витягає руку, не дозволяючи їй до мене наблизитися більше, ніж на метр.

— Варя, я хочу забрати близнюків! — Кидає роздратовано прямо мені в лоб, невдоволено підтиснувши губи, а піді мною земля раптом стає ватяною, ноги починають провалюватися і якби не Лекс, що так вчасно мене підхопив, я б точно гепнулася. Свідомість не втратила, але сили кудись різко випарувалися. А все тому, що серце калатає так, немов вирішило встановити новий рекорд зі швидкості.

— Ні. …Я тобі їх не віддам. …Ти їх не любиш, — бурмочу, а на очі вже навертаються сльози.

— Я їхня мати і не сперечайся, не маєш права. Не збираюся я платити ніякий штраф. Артурчик погодився виділити їм кут… тобто кімнату…

— Тому що так буде дешевше? Яка ж ти... і душа в тебе дешева, продажна... нікого, крім себе, не бережеш... — тремтячими руками набираю Яна. Без нього в моєму стані я від неї не відкараскаюся. — Ти мені потрібен, — схлипую. — Мати прийшла до технікуму. Хоче забрати Андрія з Миколкою. Хіба вона може?

— Нехай сідає з тобою в машину. Вези її до нас додому, я зараз теж підскочу і популярно їй поясню, що вона може, а чого ні. Пташко моя рідна, прошу тебе… заспокойся. Тобі не можна засмучуватися. Я розберуся і все владнаю.

— Поїхали, — тільки й сказала їй, сівши біля водія, аби її не бачити. І всі двадцять хвилин поки ми їхали все одно почувала себе, як на голках.

— Ну у вас тут і хороми, — не втрималася матуся, оцінивши котедж Яна. — Мені казали, що ти заміж вийшла за якогось крутелика. Проблеми гартують і змушують хотіти більшого. Ось і ти змогла ухопити бога за бороду, ставши сильною та пробивною. Мені скажи за це спасибі.

Задихаючись від обурення, відвертаюся від неї і бачу... Яна. Мабуть, ходив закривати Ареса у вольєрі. На жаль, для моєї матері — він чув її слова. На жаль, тому що я ще ніколи не бачила в нього такого перекошеного обличчя. Його аж теліпати почало.

— Справді, це завдяки вашим старанням ваші діти мерзли та голодували. Бачите в цьому позитивне загартування характеру, мамцю? — цідить крізь зуби, спопеляючи її поглядом.