Розділ 17

Ян

Ренат тепер і кроку не зможе ступити без нашого контролю, ми вжили всіх необхідних заходів. Окрім візуального спостереження, є ще жучок у його мобільному телефоні. Усі його дзвінки та переміщення фіксуватиметься. Чорт забирай, хочеться побачити хоч якісь зрушення, хоч якесь каяття з його боку. …Зі старшим Бігусом осяяння навряд чи трапиться, цей озлоблений вовчара хитро підіжме хвіст, але ненавидітиме мене з кожним своїм вдихом та видихом все сильніше, вишукуючи можливість мене підставити. Тому за Северином теж невпинно спостерігатимуть. Усе покажуть наступні шість-вісім місяців, вони будуть вирішальними. Хоча, я щиро здивований, що проблеми з серцем у татуся Бігуса дійсно реальні, думав прикидається. Адже він так часто мені повторював, що в акул бізнесу не має серця. А виявилося є, паршивеньке, зношене та чорне. Боюся, сербську в'язницю воно не витримає. Якщо що, доведеться Ренатику самому колекціонувати жахіття та колорит того місця.

  Розібравшись зі справами, повертаюся до приємного — мого сімейного життя. Думки про Варю наповнюють мене дивовижним натхненням, посміхатися хочеться частіше, а в голові навіть пишеться мелодія. Моє серце кохає. У моєму серці стільки окрилених надій… І все завдяки моїй пташці, яка примудрилася витягти з-під моєї броні справжнього Стояна. Навіть не підозрював, що можу бути таким відкритим, відчувати так гостро та любити так сильно.

Кімната близнюкам сподобалася, пацани оцінили і двоярусне ліжко, яке ще на тій квартирі припало їм до душі, і зону для занять, і куточок для творчості. Спеціально поставив їм поки що один комп'ютер, щоби грали по черзі, не забували ділитися і не сиділи за тими іграми надто довго, псуючи собі зір. Вони класні, іноді можуть зворушити до сліз своїми словами, реакцією, ставленням один до одного та до сестри. Миколка більш м'який, вразливий. Андрійко ще той бусурман-забіяка, але незважаючи на його вибухову натуру, малий чудово малює, вже вміє передавати свою імпульсивність на папері. Його малюнок «Радість», між іншим, висить у шкільному коридорі на третьому поверсі, на стенді «Наші таланти».

Мій пес викликав у пацанів спочатку справжній жах, а потім анітрохи не менший справжнісінькій захват. Тому що Арес справді любить дітей, вони нагадують йому, що інколи можна бути дитиною і бешкетувати на повну. Щоправда, після того, як він поганяв з ними у дворі м'яча і після двадцять п'ятого прохання Андрія «дай лапу» Арес тепер прикидається сплячим на своєму лежаку. Знаю, що вдає, бо очі заплющені, але вухами водить, реагуючи на звуки. Вроджений актор собачого театру.

— Ти обіцяв мені розповісти про своїх батьків, — Варя сідає мені на коліна, рішуче відбираючи у мене телефон. Близнюки роблять уроки у своїй кімнаті нагорі, Еміль ще не приїхав, і ми з моєю пташкою у вітальні лише вдвох милуємося, як ефектно виділяється полум'я в каміні на тлі похмурої осені за вікном. Ризикнув розвести живий вогонь, треба потихеньку позбавлятися страхів, які залишила нам та пожежа.

— Мого батька звали — Зоран, а маму — Марія. Я не пам'ятаю їхніх обличь, добре, що збереглися фотографії. Але я чудово пам'ятаю відчуття радості, воно розмите, без чітких меж та причин. Думаю, дитиною я був щасливим від того, що мене любили. Іноді мені сниться мамин сміх. Батько любив кружити її на руках. За словами дядька, мій тато закохався у мою маму з першого погляду. Він побачив її у вестибюлі готелю. Того дня доля привела їх обох до Праги, його у справах будівельної компанії, її на музичний конкурс. Вона стояла біля вікна із заплющеними очима і репетирувала етюд, граючи на уявних клавішах, а в цей час мій батько, не приховуючи, безсовісно милувався вродливою дівчиною. До речі, того дня він пішов на концерт і подарував їй величезний букет півоній. Вона їх любила. Тато довго приховував, що він доволі заможний чоловік, бо моя мама була з дуже скромної родини. …Але його успішність стала його погибеллю, тому що на гроші та компанію Зорана Ковача зазіхнув негідник Северин Бігус. Спочатку він став їх добрим другом, а згодом і бізнес-партнером. Деякі виродки, от як старший Бігус, вміють вдавати порядних задля вигоди, ошукувати та носити маски то їхній єдиний талант. Мій батько був чесною людиною, благородною, цілеспрямованою, у нього було багато планів, його компанія успішно розвивалася. А заздрісний і підлий Бігус вирішив накласти на все це свою лапу, дізнавшись, що у разі загибелі моїх батьків все майно, компанію, фонди та рахунки — успадкує їхній син, тобто я. І до мого повноліття право розпоряджатися активами переходило опікуну. У разі моєї смерті — все мало перейти моєму рідному дядькові, він же і був вказаний у заповіті, як мій головний опікун. Заповіт було складено у день, коли я народився. Таким чином батько хотів забезпечити мені безбідне майбутнє, стабільність та захист, але… Северин Бігус віроломно змінив правила. Після смерті батьків для мене настали пекельні дні, місяці і навіть роки. До речі, поліція визнала їх загиблими в результаті автомобільної аварії, бо цей чортяка тупо купив копів. Потім я дістав справжні звіти з місця трагедії. Згадувати ті часи мені не дуже хочеться, це тебе тільки засмутить. Скажу лише, що коли я став старшим, дядько Карл, батько Еміля, зв'язався зі мною і ми почали таємно спілкуватися. А згодом я захопився розробкою плану помсти вбивці моїх батьків. Це те, що не можна пробачити. Мені мало забрати його життя, спочатку я хочу, щоб Бігус все втратив. …Ну ось, ти все одно засмутилася, — бурмочу, погладжуючи Варю по спині, тим часом як вона схлипує, ткнувшись обличчям мені в шию. — Кохаю тебе. Пташечко, не бійся за мене. Він вже програв і йому не вистачить сили, щоб мені відповісти. Я виявився не таким чесним і порядним, як мій батько, бо з дитинства вчився виживати серед акул. Але я успадкував цілеспрямованість мого тата. Я цілеспрямовано рив для Бігуса яму, поки вона не стала досить глибокою, аби це чудовисько вже не змогло вибратися з неї. До того ж поряд зі мною купа надійних та перевірених людей. Не хочу, щоб ти переймалася.