Розділ 16

Еміль

— Послухай…

— Зібрався зліпити зворушливу відмазку? Мовляв, у тебе зараз не той життєвий цикл, кредити, робота і немає часу на особисте життя? Та не парся, Емільчику! — Зухвало пирхає Стелла, смикає плічком і приймає горду позу феміністки. — Я й не розраховувала, що такі хлопці здатні будувати здорові стосунки. Я просто перевірила і вкотре переконалася, що… там ви всі однакові. Що ботан, що мудак, що мачо.

— У сенсі не відрізняємося? Як це розуміти! Ще й як відрізняємося! — Тут вже моє его не витримало і обурення рветься з мене разом із праведним збудженням. Хочеться ще раз довести їй як сильно вона помиляється. Особисто я не вважаю себе посереднім коханцем. Я щоразу викладаюся на повну і дарую дівчатам задоволення по максимуму, за ніч по кілька оргазмів і на мої розміри та навички ніхто ніколи не скаржився. Перевірила вона! Ти диви на неї! Шкода, що ми зараз в машині на стоянці біля школи, інакше вона б вже потіла разом зі мною на задньому сидінні.

— Я маю на увазі, що фантазією нинішні хлопці особливо не вражають. Задоволення після сексу швидко вивітрюється, і я вкотре переконуюсь, що справжнє задоволення має бути підкріплене ще й щирими емоціями. І ось із цим у чоловіків просто біда. Вони дико і панічно бояться прив'язуватись і брати на себе відповідальність. Про любов я вже взагалі навіть не заїкаюсь. Тож, котику, ти такий самий, як і всі. А ще розпинався і обіцяв, що я тебе ніколи не забуду і порівнюватиму з моїм майбутнім хлопцем, — скривилася так, наче лимон лизнула. Носик задерла і сидить, не дивлячись у мій бік, коли я тут вирую емоціями і розсипаюся на атоми багатозначного обурення.

— Лялечко, я не в курсі яку теорему ти там собі доводиш і в чому намагаєшся себе переконати, але про яку ексклюзивну фантазію могло йтися, коли в сусідній кімнаті спали діти?

- Ой, тільки не треба починати виправдовуватися, Емілю. Мені вже не цікаво. Ми їхатимемо чи так і стирчатимемо під школою? У мене, між іншим, ще багато справ. …Ти що образився? Я тебе засмутила? Наступила павичеві на хвіст? Ну вибач, що не збираюся за тобою плакати, чоловіки на це не заслуговують. Серце на шматки, проблема із самооцінкою, депресія на любовному ґрунті — це не про мене, — нарешті зволіла повернутися і подивитися на мене, оцінити, так би мовити, завдану психологічну травму своєю «правдою».

— І багато в тебе було «невдалих спроб», що ти навіть можеш зробити такий невтішний висновок? — хмикаючи, виїжджаю зі стоянки. Ця навіжена фіфа мене заводить, чіпляє. Навіть не впевнений, що зможу не думати про неї. Мені правда було добре з цією невгамовною. І оскільки вона від самого початку стала винятком із моїх правил, моїм подразником і моєю скалкою, може зустрітися з нею вдруге? Влаштувати їй емоційно-чуттєвий вибух, щоб дівчинка офігіла у хорошому розумінні цього слова? З фантазіями, з елементами несподіванки, влаштувати таку собі оргію на двох, щоб розбити її теорію в пух і порох?

— Хочеш знати, скільки в мене було чоловіків до тебе? Пф, не скажу! Це не твоя справа! — продовжує корчити із себе непробивну, незалежну та горду фіфу, але я її вже розкусив.

— Я гадав, що ти феміністка-аматорка, а ти, виявляється, ображена на чоловіків дівчинка. Сонечко, моєю метою ніколи не було розбивати серця і доводити дівчат до сліз. Я ніколи їм нічого не обіцяв і одразу чесно казав, що не створений для стосунків, щоб ні в кого не виникало хибних очікувань. І тобі казав, що секс на один раз — так, а побачення на постійній основі — ні. Але...

— Стоп! От саме зараз стули пельку! — перебиває мене мало не з переляком. — Все, що ти скажеш після свого цього «але», може мене реально образити або змінити моє життя, і швидше за все і твоє. Тож ти добряче подумай, Емілю, чи варто тобі продовжувати.

— Знаєш, я щиро вважаю, що такі притрушені дівчата навіть дощову погоду роблять яскравішою і краплі, що барабанять по даху, починають потрапляти в ноти і виходить музика. Я назвав би її «джаз психанутих». Мені подобається. Кави хочеш?

Спочатку трясе головою, чи то її вразили мої слова, чи то вона відмовляється від запрошення, а потім відповідає:

— Я не знаю, чого я хочу, — і якщо перекласти на людську це означає «я не проти, можна і кави».

— Тоді я знаю, — повертаю на перехресті у бік мого будинку.

— То що там після твого «але»? — Ось вона жіноча логіка у всій красі, спочатку кричить «стули пельку», а потім починає ображатися, що я не продовжую розмову на цю тему.

— Ти ж мені сама порадила гарненько подумати, от я й думаю, — трохи дражню її, настрій починає покращуватися. Здається, у мене знову намічається бурхливий секс.

— Якщо ти збирався випити зі мною кави, то ми вже проїхали дві чи три кав'ярні. Чого ти так загадково посміхаєшся? Чесне слово, Емілю, ти іноді мені нагадуєш маніяка, — нервує, чубчик свій фіолетовий куйовдить і коситься на мене з підозрою. 

— Я став завзятим кавоманом чотири роки тому після того, як вісім місяців прожив у Бразилії. Там я став справжнім гурманом і відтоді волію готувати цей напій сам. До того ж, у мене вдома найкращі кавові зерна, — недбало знизую плечима, чекаючи на її реакцію.

— Ти що… ти везеш мене… до себе додому? — Ох, Стелло, у тебе навіть голос змінився, така смішна, наїжачена.

— Саме так, Стеллочко. Ти ж сказала, що тобі не вистачило емоцій та вражень, заявила мені, що всі ми чоловіки однакові. А я не можу дозволити дівчині втекти від мене незадоволеною. Тож насолоджуватимемося кавою і масажуватимемо твій сексуальний нерв. І до речі, сьогодні мій холостяцький барліг втратить свою цноту, тому що я вперше везу дівчину до себе додому.