Розділ 15

Варя

— Термін поки ще невеликий, але я не бачу жодних причин для занепокоєння. Плід розвивається в межах норми, майбутня матуся теж в порядку. Комплекс вітамінів, менше стресів, правильне харчування, я все розпишу. Секс дозволяється, тільки без фанатизму, — посміхається лікарка, записуючи щось у моїй карточці. — Рідко, коли майбутні татусі ось так відповідально та ґрунтовно намагаються вникнути у процес. Більше б таких, — Ян їй сподобався, я тепер починаю розрізняти жіночі усмішки. Мій ефектний янгол у своєму модному пальті мимоволі притягує погляди. Поки ми йшли коридором поліклініки — жінки та дівчата собі трохи шиї не поскручували. Ну, що ж поробиш, коли він радує око.

— Не називайте нашу дочку плодом, — каже їй, допомагаючи мені підвестися з кушетки, дбайливо поправляючи моє волосся.

— Щодо статі дитини поки що нічого не можу сказати і вам не радила б звикати, що це буде дівчинка. А раптом хлопчик? Але те, що це дитя — плід вашого кохання тут навіть сліпому зрозуміло!

Щось сколихнулося глибоко в душі після її слів, але я просто згідно кивнула. Людям не потрібні подробиці моєї драми, дитина точно була зачата не від любові, а ось виносимо ми її з Яном однозначно з любов'ю. І народимо, і виростимо з любов’ю. Я вже знаю, що мій янгол стане найкращим у світі татом для манюні.

— Ти не уявляєш, яка я рада, що лікарка тебе заспокоїла. Тепер не будеш наді мною труситися, — усміхаючись, виходжу з ним під руку з лікарні. В останні кілька днів я тільки те й роблю, що посміхаюся і свічуся від радості. А ще іноді реву на емоціях, бо не звикла бути щасливою.

— Заковика в тому, пташко, що мені по ходу подобається над тобою труситися. Тепер це моя найулюбленіша розвага! — Відповідає грайливим м’яким тоном, з легкою іронією.

— То он воно що! Я для тебе лише розвага? — жартома витріщаю очі, намагаючись натурально обуритися. — Цікаво, з тобою взагалі можна посваритися?

— Тобі це потрібно? Думаю, що ні. Теоретично я, звичайно, здатний на тебе ображатись, але навряд чи зможу. Я кайфую від вайбу нашого взаємного кохання, здається, я стаю залежним від цього відчуття, як той наркоман.

— Тоді я також залежна. Сподіваюся… ми з тобою не забудемо від чого кайфуємо і цей стан не розвіється з роками, не перетвориться на звичку. Не хочу звикнути до того, що я тебе кохаю. Хочу весь час пам'ятати, за що саме я тебе покохала. А знаєш, що я ще дуже хочу? — ловлю його теплий погляд.

— Погризти крейди та смаженої полуниці?

— Щоб ти розповів мені про своїх батьків, — чіпаю медальйон, який з учорашнього вечора висить у мене на шиї. Мені подобається до нього торкатися, хочеться гріти його в долоні, розглядати і однозначно хочеться дізнатися набагато більше про рідню мого чоловіка.

— Добре. Розповім. Можливо, навіть сьогодні ввечері, — згідно киває, кидаючи погляд у дзеркало заднього виду. — Варя, я відвезу тебе до технікуму. Щоб ти не нервувала і не боялася, ти маєш знати — тепер поблизу завжди будуть люди Еміля.

— Не розумію, у нього є своя банда чи що?

— Я не став би називати це бандою. Швидше — охоронна організація. І ти точно здивуєшся її назві — «Крила янгола». У кожного з них є тату на зап'ястку у вигляді крила. Поки Бігуси становлять небезпеку, хлопці Еміля за всіма нами наглядатимуть.

— Мені подобається Еміль. Він тебе дуже віддано любить, це рідкість. Між вами дивовижний братський зв'язок, хай навіть ви і двоюрідні. Він обіцяв якось розповісти мені свою історію. Впевнена, Еміль теж встиг сьорбнути лиха у своєму житті. А знаєш, чого мені ще хочеться? Так, не посміхайся, на мене сьогодні напав «хочун», — бачу, як в очах Яна застрибали іскорки, і куточки губ вигнула посмішка. Я рідко в нього щось прошу, тож він і реагує з таким інтересом. — У мене теж є двоюрідна сестра, її звуть Ганна…. Ганнуся. Вже минуло більше року, як вона поїхала до Німеччини на заробітки і від неї ні слуху, ні духу. Моя мати її рідна тітка, але ти сам розумієш, моїй мамці на всіх начхати. Батьки Ганни померли, і ми з близнюками її єдина рідня. Мені хотілося б її розшукати, бо в голову лізуть усілякі погані думки. Якось навіть наснилося, що її вже немає в живих.

— Пташечко, ми її обов'язково пошукаємо. Потрібно було раніше про це сказати. Все, що тебе хвилює не тримай у собі, одразу ділися зі мною. Домовились? Дані сестри треба передати Емілю. Навіть не маю сумніву, що в нього і в Німеччині є свої люди. А ще в його команді є класні хакери, які можуть по одному тільки фото людини знайти її за камерами спостереження в будь-якій країні. …До речі, він сьогодні не дзвонив. Хм, це дивно. Давай йому дзвякнемо. Тим паче сьогодні близнюки остаточно переїжджають до нас. «Зателефонувати Емілю»! — Голосно дає команду своєму айфону, який для зручності закріплений на передній панелі його позашляховика.

— Слухай, брате, тут таке діло... — лунає сонний голос Еміля. — Ми проспали до школи. І вирішили туди сьогодні не йти. Просто… пізно ввечері мене осідлала фіолетова фіфа і я чисто фізично не зміг зішкребти себе з ліжка о сьомій ранку. Уявляєш, у нас з нею вже є улюблена поза…

— Ти взагалі-то на гучному зв'язку. Тож не бентеж мені мою молоду дружину, скакун-марафонець, — перебиває його Ян. — Проспали на перший урок — веди на другий. Поясниш вчительці. Тільки не про пози. Пацани повинні розуміти, що ходити до школи і прагнути знань — це важливо, а не те, що на школу можна забити болт. Я подумую над тим, щоб із наступного семестру перевести їх до приватної школи. …Потрібно з тобою про дещо поговорити. Заїдеш сьогодні ввечері? Виявляється, у Варі зникла двоюрідна сестра. Емілю, мені ж не треба турбуватися щодо тебе та Стелли?

— У мене все під контролем. Господи, вже почав забувати який ти зануда, дякую, що нагадав. Побачимося увечері! Варя, привіт! — цмокнув в слухавку і відключився. Моя уява малює, як він рвонув збирати моїх братів до школи, щоб хоч на якийсь урок встигнути. Оце Андрійко з Миколкою «зрадіють».