Розділ 12

Еміль

Насправді я щиро вірю у кохання. Навіть у те, що трапляється з першого погляду, з пів слова, одного випадкового дотику. Вірю, що щире кохання дарує чоловікові якесь витончене блаженство, ні з чим незрівнянну насолоду і приголомшливе відчуття перемоги, але із таким самим успіхом твоє кохання може розчавити тебе, розмазати до стану шмарклів, навіть якщо ти гордий і грізний чувак зі сталевою волею. Якщо та, до ніг якої ти акуратною стопочкою склав весь світ, раптом тебе зрадить або ж її у тебе жорстоко заберуть — не кожен мужик зможе пережити удар в спину чи втрату коханої. У будь-якому випадку всередині щось надломиться. У мене, наприклад, надломилося... багато років тому.

Я шалено радий за Яна з Варею і водночас я дико за них непокоюся. Кохана дівчина, сім'я — це те слабке місце, куди завжди б'ють вороги. Тепер мій брат став уразливим, хоч і щасливий до сьомого неба.

Раніше під усіма цими стильними пальтами та костюмами була надміцна броня, він був жорсткий, стриманий, весь у напрузі, в ньому кипів праведний гнів. Стоян мав мету, до якої він уперто йшов. …І несподівано все змінилося, не те що одного дня — в одну мить. Мій зовні холодний і неприступний брат раптом згадав, де в нього знаходиться серце і що він, виявляється, вміє мило посміхатися, дивлячись на дівчину. Йому закортіло обійматися, цілуватися взасос, стати для неї героєм і ось сьогодні він вже надів на неї обручку. Казки іноді народжуються із болю та розпачу. Таке кохання має свою унікальну пісню із нотками суму, але сповнене безмежної надії. Відтепер все залежатиме від цієї сильної дівчинки та від мудрості Стояна. І частково від моїх навичок. Він доручив мені потурбуватися про їхню безпеку. А я, як і раніше, вважаю, що цей світ став би набагато приємнішим місцем, якщо з нього викреслити Бігусів.

— Ти вже двадцять хвилин їх гіпнотизуєш. І найдивніше — мовчиш при цьому, — Стелла нахабно перериває мої роздуми, «гладить мене проти шерсті» своїм тоном. Сьогодні у мене такий настрій, що ще парочка її уїдливих фраз — і я поставлю її раком у найближчій підсобці. Вона мене заводить, поряд з нею я стаю якимсь неадекватним самцем, бажаючи змінити її горду і незалежну позу на якусь іншу. Її шпильки вже залізли мені в штани, і мені не подобається моя реакція на цю дівчину. Захопитися — це останнє, що зараз мені потрібно.

— Перезаряджаєшся? Чи, дивлячись на Яна з Варею, намагаєшся навчитися танцювати?

— Фіфо, я вмію танцювати, заспокойся. Просто любуюся цією прекрасною парою, на хвилину забувши про твоє існування, — Стоян і справді так чуттєво притискає до себе свою молоду дружину в повільному танці, що мене починає пробивати на сльозу, наче в мене вселилася наша бабця Рада.

— Тоді покажи та доведи! Ходімо танцювати. Я тебе запрошую! — Стелла встає з-за столика простягаючи мені руку. Упс… живчик вирішив проявити ініціативу.

— А як же твої феміністичні заяви, що роль чоловіків переоцінена у сучасному суспільстві? — я, звісно, приймаю її пропозицію, але як будь-який порядний джентльмен маю попередити. — Є один нюанс… Якщо ми станцюємо — тобі доведеться зі мною переспати. Зазвичай, мої танці з дівчатами закінчуються саме так. А потім ми з ними розбігаємось або робимо вигляд, що нічого не було, бо я не створений для серйозних стосунків, навіть короткі інтрижки не входять до моїх планів. Тільки одноразові зустрічі, але навіть цього вистачає, щоб повністю зламати всі стандарти та встановити таку високу планку, що жодний інший коханець мене вже не переплюне і не задовільнить, як треба. Тож… — але ця паразитка не дає мені договорити. Задихається від сміху, мало не присідає і аж похрюкує. Прикольно, не сміх, а кара божа.

— Ой, почекай, мені треба випити. Мене зараз порве! Це ж треба скільки у нас зарозумілої самовпевненості! Чоловік феєрверк! — Хапає зі столика келих шампанського, жлуктить, але знову заходиться сміхом, давиться і шампанське виливається назад через ніс. Будь-який інший скривився б з огидою чи посміявся, але тільки не я. Внутрішній голос наполегливо шепоче, що ця притрушена — моя людина. Дідько, але ж мені ніколи заводити стосунки! Я потрібний Стояну! Шури-мури тільки відволікатимуть мене! Якщо ще й я закохаюся як ненормальний, то хто відповідатиме за здоровий глузд та безпеку? Близнюки?

Проте хапаю зі столу серветку, дбайливо витираю її смішну мордочку і впевнено тягну за руку в бік танцполя. Доведеться відповісти за свої слова та довести, що Еміль Ковач офігенно танцює. Підморгуючи Варі зі Стояном, яких вже, мабуть, до ранку не розліпиш, смикаю на себе Стеллу, притискаючи її до себе.

— Тобі сподобається.

— Впевнений? — І навіщо питати, якщо при цьому збуджено здригаєшся.

— Я маю на увазі танець. З іншим… спробую тримати себе в руках і зробити заради тебе виняток. Не спатиму з тобою. А то зустрінеш якогось ботана, полюбиш його, вийдеш за нього заміж і будеш його зі мною все життя порівнювати, — мені подобається, як ми з нею рухаємося, подобається відчувати її тіло і як вона сердиться на мене. Спалахує, іскрить, бо всередині цієї фіфи вирує розпечена лава. Її колючі феромони конкретно зводять мене з розуму.

— Я не вийду заміж, бо мене посадять за твоє вбивство. Мені хочеться тебе придушити, Емілю, — шипить фіолетова кішечка.

— Ну… якщо придушити хіба що трішечки, то це може навіть сподобатися… нам обом, — посміхаюся.

— Зараза, ти мене дражниш! Ти усіх дівчат доводиш до нервового зриву? — обурюється і притискається до мене ще тісніше. Хм, якщо я тебе дражню, то ти мене провокуєш лише танцями не обмежуватися.

— Майже всіх. А в тебе такі слабкі нерви, фіфо?

— У мене є ім'я!

— Я знаю, — танцюючи, продовжую посміхатися, випробовуючи її терпіння.

— Брате, доглянеш сьогодні близнюків? — Стоян перериває наші зі Стеллою дивоглядки. — Ми з Варею хочемо сьогодні побути вдома лише вдвох, — судячи з усього, наші молодята дійшли до потрібної кондиції, всі думки тільки про шлюбну ніч. Принаймні у Стояна це написано на лобі прямим текстом.