Розділ 10

Варя

— В дупу мене поцілуй! — чую розгніваний голос Стелли. Даша перукар-візажист, яку запросили зробити з мене красуню, тихенько хихикає, а я, закусивши губу, переживаю, щоб Стелла з Емілем не повбивали там один одного і що Андрійко з Миколкою можуть нахвататися від цього харизматичного серба багато нових, але зовсім їм непотрібних колоритних виразів.

— Не дочекаєшся, чоловіка про це потрібно просити зовсім іншим тоном, — пирхає у відповідь Еміль. — От не дарма усі ці жахливі урагани називають жіночими іменами! Це було найпростіше, що тобі доручили! Вирішила зірвати весілля?

— Перепрошую, я таки піду гляну, що там відбувається, — вибачаюся перед дівчиною і виходжу до вітальні, де ці двоє застигли над... весільною сукнею. Отже, я буду в білій сукні нареченої. Тільки… якась вона широченька. На виріст брали чи що? — У вас тут усе гаразд?

— Ні, у нас тут катастрофа. Фіфа переплутала сукні. Ця явно на три, а може і на чотири розміри більша, — бурчить Еміль. Коли він сердиться, то стає таким прикольним. Мені вже здається, що Стелла тільки заради цього його і злить.

— Може… ми її якось… — зітхає Стелла, почервонівши від досади.

— Що? Одягнемо сукню зверху на светр? Чи напхаємо Варварі вати у ліфчик? — не вгамовується Еміль.

— Чому ти такий злий? Не кричи на мене, — Стелла почувається винною, а мене ці неприємності навіть не дивують, у моєму випадку це норма, доля-садистка любить жартувати.

— Тому що одружується мій єдиний кузен, мій брат за духом і по крові. І я хочу, щоби все було ідеально. Ой, вам цього не зрозуміти! — хапається за голову Еміль.

— То може встигнемо поміняти сукню? — пропоную очевидне, але він дивиться на мене та-а-а-ким поглядом.

— Серденько, ти не повіриш, але це перше, що спало мені на думку, — видає з іронією. — Ось тільки твоя сукня вже поїхала до іншої нареченої, а другої такої сукні немає, бо ця прилетіла до весільного салону з Мілана, Ян її особисто замовляв. І жодне інше ми вже підібрати не встигнемо!

— Та інша наречена, напевно, засмутиться, коли не влізе в мою сукню, — зітхаю, але в душі миттєво сколихнулася ніжність до Яна. Мій янгол особисто вибирав для мене весільну сукню, так приємно.

— Нехай для неї це стане знаком, — каже Еміль.

— Яким? Не виходити заміж?

— Що треба менше жерти! — кидає уїдливо ще й мармизу скорчив. — А деяким треба припинити фарбувати волосся у фіолетовий колір, — знову свердлить поглядом бідолашну Стеллу. — Тому що фарба вже у мозок просочилася. Швидко дуй до крамниці за білими шовковими нитками, голкою та найменшими гачечками. Спробуємо зменшити сукню у деяких місцях.

— Ти вмієш шити? — вражено видихаємо зі Стеллою в один голос. Я багато разів підшивала близнюкам одяг, але навіть я не ризикну взятися за весільну сукню.

— Не хочу вас надто шокувати, милі панянки, але я вмію все. Дитину тільки не зможу виносити. Стелло, чому ти досі тут? Одна нога тут — інша там!

— Вона тобі подобається? — цікавлюся, дочекавшись поки за Стеллою зачиняться двері.

— У жодному разі! — смішно трясе головою. — Поряд з нею мої нерви перетворюються на колючий дріт. Чого ти посміхаєшся? Марш закінчувати макіяж! Мене нічого не зупинить. Рівно о третій принцеса має бути під весільною аркою в обіймах свого янгола, — проте Еміль теж хитро посміхається. — Ян з такої нагоди навіть нове пальто прикупив.

Як тільки зі мною закінчила візажист, на мене одягли просто таки казкову, білосніжну, атласно-мереживну сукню. Я такої краси навіть у своїх найсміливіших мріях не уявляла і Еміль почав чаклувати з гачками, сунувши мені перед цим нитку в рот.

— Затисни між зубів. Бабуся казала, що якщо щось зашивати на собі, потрібно обов'язково тримати нитку в роті, щоб пам'ять не зашити. Мені починають лестити ваші захоплені погляди. Навіть твої, фіфо. Але нічого дивного в цьому немає, у мене є молодша сестра, яка дуже любила вбиратися в мамині сукні. Сукні були завеликі і мені доводилося їй допомагати. Ось з того часу я і вмію шити, готувати і ніжно ставитись до дівчат.

— І я, мабуть, виняток із твоїх правил, — бубонить Стелла. — Бо щось я не відчуваю ніжності.

— Вгадала. У кожному правилі мають бути винятки. Ти чекаєш мого особливого розпорядження? Іди хутчіш наводь марафет, подружко нареченої. Карета скоро буде подана. І простеж, щоб близнюки були зібрані. Варя, замри і не ворушись, у мене голка в руках!

— Ти такий милий, коли бурчиш. Досі не вірю, що ми станемо родичами. …Знаєш, мені хотілося б якось сісти з тобою біля багаття і послухати твою історію.

— Це сумна історія, Варя. Дівчатам при надії потрібно менше слухати про усілякі жахастики. Можливо… колись потім. Одне можу сказати… моє минуле спочатку мене знищило, а потім виліпило з мене зовсім іншу людину, яка вміє жартувати попри порожнечу всередині. …Я хочу, щоб ви з Яном були щасливі. Ви обидва цього заслуговуєте. Сподіваюся, Ян не помітить, що сукня на тебе трохи завелика, — нарешті стає переді мною, оцінюючи свої кравецькі таланти. — Єдине, що може стати проблемою… коли Ян захоче зняти з тебе цю сукню — йому доведеться набратися терпіння та робити це повільно, розплутуючи схему гачків.

— Я теж хочу, щоб ти був щасливий, — видихаю, раптом розчулившись. Останнім часом мені дуже важко справлятися зі своїми емоціями. — Пообіцяй мені. І пам'ятай, що вагітну наречену дурити не можна.

— Хіба це залежить від мене? — Еміль усміхається з легким сумом. – Щастя знаходить людей вибірково. З любов'ю ще складніше. Але я постараюся залучити удачу та щастя будь-якими способами. Якщо знадобиться — навіть візьму бубен. Це я тобі точно можу пообіцяти, — дивиться на мене хвилину, потім обіймає. — Хочеш побачити себе у дзеркалі? — веде мене до коридору, бо велике дзеркало тільки там і я… вражено охаю. 

— Зараз розревуся.

— Не здумай. Хай краще Ян плаче на радощах, на ньому хоча б немає макіяжу і в нього не потече туш. Ти красуня. Фотки вийдуть офігенні. До речі, нитку вже можеш виплюнути.