Розділ 6

Прокинулася закутана у ковдру, але Яна поряд уже немає. Між штор до кімнати прокралося боязке проміння осіннього сонця, отже, я сьогодні заспалася. Так тихо… так добре. Відлуння нічного кошмару повільно розчинилося в денному світлі. Сьогодні навіть не нудить. Кладу руку на свій плоский живіт і намагаюся відчути… ну не знаю, зв'язок із моєю дитиною, материнський інстинкт чи щось подібне. Але єдине, що я зараз відчуваю — це розгубленість. Адже це нормально, що мене не лякає думка, що я можу втратити цю дитинку, що трапиться викидень? Я чула на ранніх термінах вагітності таке трапляється. Ні, я не збираюся його спровокувати, та поки що дуже непросто змиритися з тим, що в мені росте частинка Рената. Я б із радістю народила маленьке диво від Яна, але...

Двоє скривджених долею притяглися одне до одного у спробі стати щасливими.

Ян стоїть навпроти скляної стіни, милується своїм ще зеленим газоном у дворі і розмовляє по телефону. Спустившись, прислухаюся, вловивши сербську мову. Навшпиньки підходжу ближче і роздивляюся його широку оголену спину. На ньому лише шорти, мабуть, займався на тренажерах. У його будинку є невеличкий спортзал. Оце мої Микола з Андрійком верещатимуть від захоплення. А Ян хапатиметься за голову, бо він ще не знає, які «порядки» можуть навести в хаті двоє бешкетних гавриків. Будуть вони й собаку зі столу годувати і халабуду зі стільців будувати. Помічаю на його правій лопатці тату у вигляді одного крила. Хочу доторкнутися, але він раптом різко обертається, обпалюючи мене своїм сталевим поглядом, через що моє серденько моментально прискорює свій біг.

— Яне, чому ти так дивишся на мене? — він мовчить, тому просочену нашою хімією тишу порушую саме я.

— Незвично бачити в моєму будинку дівчину ще й у моїй футболці, — посміхаючись, робить крок уперед, обхоплює однією рукою мене за талію і владно притягує до себе. — Привіт. Виспалася? — намагається поцілувати та я ухиляюсь.

— Зуби ще не чистила, зіпсую ідеальну картинку твого ранку, — начебто сказала жартівливим тоном, а він чомусь одразу брови супить.

— Варваро, якби не деякі обставини, я б уже тебе легенько відшльопав за такі слова. Ти неправильно уявляєш ідеальну картинку мого ранку. Хочу поцілунок, — мій янгол сьогодні дуже наполегливий, мабуть, перегрівся після заняття спортом. Таки цілує і як учора в лікарні підхоплює мене під сідниці та відриває від підлоги. — Якраз розповідав своєму дядькові, батькові Еміля, що збираюся одружитися, і що моя дівчина вагітна. Сподіваюся, найближчим часом він разом зі своєю молодшою дочкою зможе приїхати до України, — уловлюю в його голосі глибоку повагу до своїх рідних.

— А чому після загибелі батьків тебе не забрав до себе твій рідний дядько?

— Северин Бігус не дозволив, — Ян одразу ж заграв жовнами, зачепили болюче. — Разом зі мною він прибрав до рук бізнес моїх батьків, погрожуючи дядькові, що скине мене з даху, якщо той не залишить спроб мене забрати. Не будемо псувати розмовами про цього козла такий чудовий ранок. Віднести тебе до ванної? Хочу побачити тебе з мокрим волоссям.

— Ти дивний, але ти дуже добре пахнеш, — сміюся і балдію. Намагаюся стати серйозною, зібратися, тому що треба обговорити ще пару важливих тем, але поруч із ним закохана дуринда ніяк не може зосередитися. Хочеться насолоджуватись, у моєму житті не було подібних моментів і я щоразу боюся, що вони вже більше ніколи не повторяться. Так само і з моїми братами, вони потай ховають улюблене печиво, думаючи, що їжа скоро закінчиться.

— Я дивний? Ти теж це помітила? — Тактовно залишає мене у ванній саму, але в кинутому погляді стільки надії, яка змушує моє серце тьохкати та схвильовано підстрибувати. Почекай ще трохи, мій янголе.

   На кухні стіл уже накритий до сніданку, я так розумію Ян постарався, бо його хатньої робітниці ніде не видно. На мені футболка на голе тіло, мокре скуйовджене волосся стирчить у різні боки, а Ян дивиться на мене так заворожено ніби немає картини прекраснішої за цю.

— Що означає твоє тату на спині? — ніяковіючи, намагаюся вивести його зі ступору.

— О… це свого роду клятва. Потім якось розповім, — ну от як мені дізнатися його краще, коли він не про все хоче говорити. — Мені сьогодні доведеться трохи помотатися у справах. Відвезу тебе на квартиру, щоб зібрала речі. Увечері заберу тебе разом з хлопцями.

— Працюєш навіть у суботу?

— Це не лише робота, Варя. І щоб перебудувати мій шалений ритм потрібен якийсь час. Пара зустрічей була призначена заздалегідь, так само продовжую закручувати гайки Бігусам, — коли він згадує про свого прийомного батька я ніби знову чую звук того пострілу і вся стискаюся. — А ще треба порвати з фальшивою нареченою та купити подарунок майбутній дружині.

— О, який насичений день на тебе чекає, — ревнощі одразу ж заскреблись у грудях, а Ян дивиться на мене і посміхається, м'яко, ніжно, але впевнений у собі на всі триста відсотків. — Ти просив розмовляти з тобою про будь-що. Я винна матері три тисячі гривень. Ти знаєш, навіщо я в неї їх брала. Але віддати треба із принципу. У мене немає готівки. Мені можуть видати на руки якусь частину зарплати як помічнику бухгалтера? Я відпрацювала майже місяць. Чи це буде надто нахабно з мого боку? — Погляд не опускаю, коли в мені спалахує впертість я стаю дико сміливою.

— Аресе, ця дівчина зводить мене з розуму. Давай її куснемо трохи, — переглядається зі своїм псом, зітхає. — Варя, а якщо без жартів, про яке нахабство ти говориш? Завтра ти станеш моєю законною дружиною. Не турбуйся, твоїй мамаші повернуть гроші, не хочу, щоб ти бачилася з нею і засмучувалася, тобі тепер потрібні лише позитивні емоції. У тебе буде своя банківська карта, там буде достатньо коштів, щоби ти спокійно витрачала за потребою. Але на роботу ти більше не ходитимеш. Це поки що ні до чого. О, бачу по очах моя дівчинка зібралася зі мною сперечатися. …Так от, пташечко, навіть не починай.

— І чим же я займатимуся, вельмишановний пане?