Розділ 2

— Що тепер буде? — Вийшовши з лікарні підставляю обличчя дотику осені, щоб прохолодне повітря хоч трохи привело мене до тями після нашої розмови і нашого не менш шаленого поцілунку. Голова досі паморочиться від тієї хвилі змін, яку підняла моя доля, влаштувавши справжнє цунамі. Тому міцно тримаю Яна за руку.

— Що буде? Далі буде життя, Варя. Буде багато нового для нас обох. Але я готовий до цих змін. Є думки з чого почати? — ніколи не втомлюсь балдіти від тембру його голосу.

— Думки? Цілий клубок! Головне, зрозуміти як його розплутати, — зітхаю, поглядаючи на задумливий профіль Яна. Кожен раз милуватися ним це ж нормально? Що я зроблю якщо він такий красивий. — Як ти дізнався де мене шукати?

— Завдяки Емілю. Насправді він справжній профі, і це стосується багатьох речей. У нього є команда тямущих хлопців, які допомагають і мені копати під Бігусів. Еміль відчув недобре, твій вигляд викликав у нього підозри. Його хакери простежили твої дзвінки, набрали останній виклик і з'ясували з ким ти говорила і про що. Твоя мати все розповіла, бо мій кузен вміє розколювати людей. Він би і тебе розколов, просто не хотів бути з тобою жорстким. Ти для нього майже як рідна, вже встиг до тебе прив’язатися. Тож він не жартував, коли сказав, що всі, хто дорогий мені — дорогі і йому. Я радий, що встиг вчасно. А ось Еміль на тебе гнівається. Твій обман зачепив його почуття. У цьому плані він як дитина, — у стриманій посмішці Стояна криється так багато емоцій. Хочу щоб одного разу він повністю зняв свою броню, за якою ховає свою душу, і показав мені себе справжнього. Адже ми тепер станемо чоловіком та дружиною. …Господи, як у це повірити.

— Кажуть, всі чоловіки тією чи іншою мірою великі діти, — спираючись на його руку, забираюся на переднє сидіння такого знайомого салону авто. Я навіть його машину люблю якось по-особливому.

— Навіть не знаю, чи можна застосувати цей вислів до мене, але тобі доведеться поговорити з Емілем. Упевнений, багато чого про себе він тобі так і не розповів. Напевно, триндів лише про своє дитинство, але коли ти дізнаєшся наскільки він крутий і чим готовий пожертвувати заради нас, ти більше не захочеш йому брехати, — Ян спокійний, серйозний, він не дорікає, але я все одно відчуваю себе винною перед Емілем.

— Я й не хотіла брехати… я просто не знала, як мені бути, — стомлено бурмочу, сьогоднішній день мене емоційно вимотав.

— Варя, я все розумію, — сівши за кермо, Ян ловить мій погляд і не поспішає рушати з місця.

— Відвезеш мене додому і знову пропадеш? — навіть не намагаюся приховати у своєму голосі надію на те, що він побуде з нами хоч кілька годин.

— Не вгадала, не пропаду. Збираюся відвезти і познайомити тебе з Аресом і твоїм новим будинком, куди я планую забрати тебе та малих, — знову посміхається, йому подобається бачити захоплення у моїх очах.

— Воу, ого, — тільки й змогла видихнути, захлинаючись радістю, яку інші, можливо, не зрозуміють. — Арес – це твій пес? — Ян киває у відповідь, виїжджаючи на дорогу.

— Правду знатимемо тільки ми з тобою та Еміль. Для всіх інших — ти носиш мою дитину. І вона справді моя. Бо іноді важливіше вкласти душу, а не своє сім’я. Виховуючи мене, Бігус вкладав у мене зовсім не душу, а свій гнів, намагався різними способами зламати мій характер, але натомість загартовував мене, зробив жорсткішим, упертим, сталевим. Нікому не побажаю такого дитинства, як у мене. Дивно… дивлячись на тебе, коли ти захищала свого брата від Рената, я раптом відчув потребу любити. Вперше і дуже гостро. І все, що пов'язано з тобою, стало для мене вкрай важливим. Розумієш?

Він, мабуть, подумав, що я промовчала, бо не знайшла, що сказати. А я насправді задихаюсь від емоцій. Отака у мене реакція на цього чоловіка. Бо кохаю. Сильно.

Хлопці, які мали сьогодні короткий день у школі, вмостилися дивитися мультики, радісно повідомивши мені, що Еміль їм дозволив.

А сам Еміль ... Чесно зізнатися, я трохи злякалася, коли побачила його на кухні, як він люто збиває вінчиком щось у мисці, напевно, яйця на омлет чи тісто на млинці. Але в нього таке обличчя, що страшно підходити. Чує, що я увійшла, але не повертає голови. Сердиться.

І я роблю те, що зазвичай роблять мої брати, коли намагаються зі мною помиритись після того, як щось утнуть. Підходжу ззаду та обіймаю його. Зі мною цей метод завжди працює. Еміль завмирає. Ян сідає на кухонний стілець, спостерігаючи за нами з посмішкою.

— Мені було страшно. Це було надто особисте. Я не звикла перекладати на когось свої проблеми. Але я все одно вважаю тебе своїм другом, — вимовляю, а Еміль слухає та сопе. — Що це буде? Печиво?

— Блатний рулет, — відповідає не надто охоче. — Із друзями зазвичай діляться своїми страхами. Я мало не підвів Яна, бо повірив тобі. Я мало не підвів тебе, бо ти піддалася паніці, — повертається і бере мене за плечі. — Як навчити тебе перекладати проблеми з оцих тендітних на більш сильніші плечі? Бісквіт за рецептом моєї мами навряд чи тебе переконає? — Ну, якщо вже усміхнувся, значить, пробачив.

— Вона погодилася вийти за мене, — втручається в нашу розмову Ян. — Ми з Варею сьогодні переночуємо у моєму котеджі. Наглянеш за пацанами? Завтра відправлю Микиту, щоб звільнити тебе з ролі няньки. Бігусам зараз явно не до нас, поки ці виродки не звільняться під заставу, можна трохи розслабитися.

— Хм, схвалюю вибрану вами тенденцію, — розпливається у широкій усмішці Еміль. — Чого тоді розсівся? Хапай свою майбутню половинку і вали показувати їй свої хороми!

Переночуємо? У мене аж ноги підкосилися від хвилювання.

— Варя, ти напружена. Що не так? Будь ласка, говори зі мною, — ми знову сіли в машину, і уважний Ян відразу роздивився мій переляк.

— Ти обіцяв, що не поспішатимеш... із сексом. І в мене немає нормальної піжами для ночівлі, — я не проти говорити з ним, якби ще при цьому не бентежитися — було б взагалі чудово.

— А я хіба сказав, що ми ночуватимемо в одному ліжку? — так красномовно вигинає брову, що я мимоволі залюбувалася. — Варя, якщо я пообіцяв, отже так воно і буде. З піжамою щось придумаємо, теж мені проблема. Але якщо я тебе лякаю, ми можемо повернутися…