Іса невдоволено визнає, що я готовий до іспиту:
— Терпіти твою пику тепер ще й в академії!
Я показую їй язик, запихаюся сендвічем і стрибаю надвір крізь відчинене вікно.
Академія вже не здається недосяжною ціллю. Узагалі ніякою ціллю не здається. Піти туди — виконати родинне призначення. Не більше.
Бо магія живе в мені по-іншому. Не скурпульозними рисками, накресленими з шаблонів, не переляканим тремтінням над кожною помаркою. Я відчуваю руни. Повітря — контроль. Земля — турбота. Вогонь — пристрасть. Вода — ніжність. Ліфа вчить мене мовою любові і бідкається, що так не має бути.
— А як має? — запитую.
— Не знаю.
— То, може, байдуже? Хай буде вже так, як є?
Вона зітхає та дивиться прямісінько в очі:
— Тому ти мені подобаєшся. В тобі живе саме життя.
А у Ліфейліель живе спокій. Байдужість до всього, крім несподіваних дрібниць. Химерна незалежність від світу.
Коли я кажу їй про це, ельфійка вдоволено лізе цілуватись.
— Я буду йти з міста, — повідомляє Ліфа за день до іспиту.
— Що? Чому?
— Ти повернув мені бажання жити наяву, а не уві сні. Хочу побачити зміни, що їх зазнав світ. Пара з сусіднього номера розповідала, що гноми навчились коптити найкраще м’ясо. Гноми! Уявляєш?
— Тож спершу підеш в їх королівство? — зітхаю, розчаровано опускаючи погляд.
— Так. У Гліфу. А потім у Сайту. І в драконячі гори. Знайомі дракони мають бути ще живі, — ділиться Ліфа планами.
Я замислююсь. Вкотре за останній місяць питаю себе: чи справді академія магів — мрія? Моя, а не нав’язана родинною справою, обов’язком? Якби Іск жив тисячі років, чи йшов би він на іспит завтра? Я знаю відповіді давно. Нарешті наважуюсь їх прийняти.
— А ти взяла б мене з собою?
— Жартуєш? Поклала б до кишені і всюди носила б, Іску! — сміється Ліфа. — Та не переймайся. Я вернуся через рік чи два. Якщо погодишся чекати.
— Не погоджуся, — хитаю головою. — Бо піду з тобою.
— Стривай... — вперше губиться ельфійка. — А як же академія?
— Де вірять, що ельфи — легенда? Що запорука вдалих чарів — точність рун? Де зневажають магів-чоловіків? Ти краще за будь-яку академію, Ліфо!
Ельфійка вдоволено пирскає.
— Таких од мені ще точно не співали! Я йтиму завтра о восьмій. Не запізнюйся, Іску. І затям — в усіх трактирах я братиму спільний номер з єдиним ліжком.
— Я спалю іншу кімнату отою руною із гримуара, якщо передумаєш, — гордо запевняю ельфійку.
— І ще дещо, — жартом на жарт відказує вона. — Я знаю ліпший спосіб розбудити жінку, аніж кидатися каменем.
Оце я також знаю. Мандрівка обіцяє бути гарячою, мов хитросплетена руна вибуху.
#9001 в Любовні романи
#2067 в Любовне фентезі
#1881 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 03.12.2025