Маєток наш, крім доброго слова, тримається ще й на родинних статках. Привести в дім страшно багато ельфійку не соромно.
Лишаю гостю в передпокої, аби знайти сестру. Та байдикує в саду. Ну, звісно! Клята генійка не має іспитів на носі!
Іса вивчає Ліфу поглядом — від голови до пʼят. Я добре знаю цей жест — подруги сестри вітають ним новеньких — і не завжди приязно.
— Що це таке? — гучне шепотіння прямісінько у вухо. — Ти привів дівчину і вона нормальна?
Нормальна? Сестра ніколи так не нахвалювала дівчат, що ошивалися коло мене!
— Вродлива, обличчям не тупа, — здивовано продовжує Іса. — І волосся! Якими засобами треба користуватися, щоб так виблискувало?
— Добрий сон, сестро. Менше гуляй поночі, то, може, таке ж матимеш, — беру її на кпин, ні разу не збрехавши.
Іса зневажливо зиркає в мій бік і рушає до Ліфи — привітатися. Вона і гадки не має, що розпрощається із парою чобіт.
— Завтра поверну нові, ще ліпші, — обіцяє ельфійка, покидаючи маєток. Сестра невдоволено моститься у кріслі. «Повірити не можу, що назвала її нормальною!» — волає Ісине сердите лице.
— Ти ж не загубишся сама у місті? — замість прощання гукаю Ліфі.
Звісно, не загубиться. Та хоч би дозволила провести...
— Дам собі раду. Буду тут о десятій. Перший урок магії. Не спізнюйся. Час безцінний, — відповідає. Ех, не склалося.
Я проводжаю її маленьку постать в Ісиних черевиках поглядом, не спроможний відвернутися. Як дивно. Хіба ельфи не живуть достатньо довго, щоб забути цінність часу?
#9046 в Любовні романи
#2098 в Любовне фентезі
#1878 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 03.12.2025