Не буди лихо поки тихо

4

Маєток наш, крім доброго слова, тримається ще й на родинних статках. Привести в дім страшно багато ельфійку не соромно. 

Лишаю гостю в передпокої, аби знайти сестру. Та байдикує в саду. Ну, звісно! Клята генійка не має іспитів на носі! 

Іса вивчає Ліфу поглядом — від голови до пʼят. Я добре знаю цей жест — подруги сестри вітають ним новеньких — і не завжди приязно. 

— Що це таке? — гучне шепотіння прямісінько у вухо. — Ти привів дівчину і вона нормальна? 

Нормальна? Сестра ніколи так не нахвалювала дівчат, що ошивалися коло мене! 

— Вродлива, обличчям не тупа, — здивовано продовжує Іса. — І волосся! Якими засобами треба користуватися, щоб так виблискувало? 

— Добрий сон, сестро. Менше гуляй поночі, то, може, таке ж матимеш, — беру її на кпин, ні разу не збрехавши. 

Іса зневажливо зиркає в мій бік і рушає до Ліфи — привітатися. Вона і гадки не має, що розпрощається із парою чобіт. 

— Завтра поверну нові, ще ліпші, — обіцяє ельфійка, покидаючи маєток. Сестра невдоволено моститься у кріслі. «Повірити не можу, що назвала її нормальною!» — волає Ісине сердите лице. 

— Ти ж не загубишся сама у місті? — замість прощання гукаю Ліфі.  

Звісно, не загубиться. Та хоч би дозволила провести... 

— Дам собі раду. Буду тут о десятій. Перший урок магії. Не спізнюйся. Час безцінний, — відповідає. Ех, не склалося. 

Я проводжаю її маленьку постать в Ісиних черевиках поглядом, не спроможний відвернутися. Як дивно. Хіба ельфи не живуть достатньо довго, щоб забути цінність часу? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше