З Аліною ми розмовляли до пізньої ночі. Я навіть запропонувала їй залишитися, але вона не захотіла. Насправді ми рідко розмовляли так відверто. Я ображалася, бо батьки любили її більше, а вона робила усе, щоб це не змінилося. Часто помічала з її сторони ревнощі до бабусі, чи батьків. Аліна завжди хотіла бути найкращою, а я ж просто жила, користуючись тим, що мені дало життя. Весь наступний день я пролежала в ліжку, дивлячись серіал. Навіть не хотілося нікуди виходити, та і не було куди. Друзів у мене толком нема, хлопець теж десь загубився, а я вже встигла звикнути до такої самотності.
Фелікс повідомив, що у торговому центрі ми зможемо зустрітися ввечері після його роботи. Я мовчки погодилася, бо мені справді було байдуже. Все-таки у мене нема роботи, чи якихось важливих справ. Як не дивно, але зранку мені подзвонила бабуся та запросила піти з нею теж у цей торговий центр. Цікавий збіг, але так і на краще. На вулиці сьогодні було тепло, тому я вдягнула помаранчеву сукню на тонких бретелях. Також поєднала свій образ зеленою сумочкою та такого ж кольору босоніжками.
На щастя, торговий центр знаходився неподалік. Я усміхнулася, коли зайшла всередину. Так давно не була в таких місцях. Моя марнотратна натура загорілася ідеєю скупити половину брендового бутіка, але мій порожній гаманець просто таки сигналив червоним кольором. Так, Віто, у тебе абсолютно нема грошей! Я попрямувала до ескалатора і піднялася на третій поверх. Саме там розташовувалися найкращі магазини. Я зайшла в перші двері та одразу ж побачила свою бабусю. Вона розглядала блузку світло-жовтого кольору.
— Навіть не дивися на це, — сказала я та забрала в неї вішак з цією річчю. — Таке уже давно не в тренді, а жовтий тобі зовсім не личить.
— І тобі привіт, Віто! — мовила бабуся, розглядаючи мене в повний ріст. — Ти, здається, схудла.
Я почала перебирати вішаки з блузками в пошуках чогось цікавого. Любила я красиві речі.
— Якщо хвилюєшся, що я голодую, то можеш не переживати. Мені цілком вистачає на харчування, — заговорила я та взяла червону шовкову блузку з модними круглими ґудзиками. — Спробуй цю! Тобі вона підійде.
Бабуся декілька секунд розглядала блузку, а тоді взяла її. Здається, їй вона теж сподобалася.
— І чим ти займаєшся? — спитала вона.
— Поки нічим.
— За що тоді живеш?
— Ну, я деякий час працювала.
— Де?
— Це не така робота, якою можна похизуватися.
— Віто! — різко сказала бабуся. — Ти що перетворилася на нічного метелика?
— Що? — перепитала я, а тоді почала сміятися. — Звісно, ні! Як ти взагалі можеш таке думати?
— А ким тоді працювала?
— Офіціанткою.
— Офіціанткою? Ти?
Бабуся здивовано подивилася на мене, а я просто знизала плечима. Мою увагу привернула красива чорна сукня з червоним поясом. З однієї сторони строга та елегантна, але водночас дуже приваблива. Мені б така не підійшла, а от мамі цілком. Шкода, що ми з нею зараз зовсім не спілкуємося. Колись частенько ходили разом на шопінг.
— Чому це тебе так здивувало? — спитала я та глянула на бабусю. — Ти прекрасно знаєш моє становище. Мені не було серед чого обирати. Ви могли б, звісно, влаштувати мене в якусь фірму, чи щось таке. Тільки вам було легше вигнати мене з дому і залишити без нічого. За цей місяць я змогла відчути себе сиротою. Знаєш, це неприємно і моментами сумно. До такого життя важко звикнути, але можливо.
— Віто, а чому б тобі не зайнятися тим, що у тебе виходить найкраще?
— Чим? Витрачати гроші? Так, я спец у цій справі.
— Я говорю про ось це все! — сказала бабуся та розвела руками. — Одяг, мода, стильні трендові речі. Ти любиш слідкувати за таким і у тебе хороший смак. Так, він дещо дивний і його не всі зрозуміють, але цим ти виділяєшся.
— Не знаю, — я знизала плечима. — Не думала навіть про таке ніколи, бо для мене це завжди було чимось звичайним.
— А ти подумай! Я поки піду приміряю ці речі. Допоможи мені ще щось обрати.
Ми взяли декілька блузок, красиву спідницю глибокого зеленого кольору та піджак. Бабуся зайшла у примірочну, а я ж притулилася до стіни, очікуючи її. Усі речі їй підійшли та сподобалися. Вона справді була задоволена своїми покупками.
— Віточко, у мене є для тебе дещо, — заговорила вона, коли ми вийшли з магазину.
— Що саме? — спитала я.
— Твій батько поки не знає про це, але думаю, що скоро дізнається. Я не можу дивитися, як ти мучишся. Тобі потрібна допомога і я зробила ще одну картку.
Бабуся витягнула з гаманця кредитну картку та простягнула мені її. Я деякий час дивилися на неї. Руки так і хотіли взяти її та купити собі щось, але я розуміла, що батьки мають рацію. Я вмію витрачати гроші, але тепер уже знаю, що вони не так легко з'являються.
— Я вже доросла дівчина і зможу сама потурбуватися про себе, — сказала я та легенько усміхнулася. — Дякую, але я не прийму її.
— Ти це серйозно зараз?
— Цілком.
— Гаразд тоді, — дещо здивовано мовила бабуся. — У мене зараз зустріч з Марією, тому я повинна йти. Тебе підвезти?
— У мене тут ще є деякі справи, тому не варто. Гарно тобі відпочити, і передавай тітці Марії вітання.
— Обов'язково! Дякую тобі за допомогу.
Бабуся обійняла мене та поцілувала в щоку на прощання. Вона повільно пішла геть, а я втомлено видихнула. Коли глянула на годинник, то помітила, що це тільки четверта година дня. Фелікс з'явиться тут не раніше шостої, а то і пізніше. Що мені робити стільки часу? Я вирішила прогулятися магазинами. Не надто приємно розглядати красиві речі та не мати можливості їх придбати. Ноги завели мене в бутік з брендовими сумочками. Тут було мало людей. Я помітила лише якусь жінку, біля якої стояла продавчиня. Мій погляд одразу ж зупинився на сумочці, про яку я вже довгий час мріяла. Яскраво-рожева Balenciaga так і манила до себе. Я подивилася на неї та важко видихнула. Як же сильно вона мені подобається! Я взяла її в руку та приклала до своєї сукні. Не дуже, якщо чесно. Все-таки рожевий та помаранчевий — це не надто вдале поєднання. Проте, з білою сукнею вона виглядала б ідеально. Мою увагу привернула невелика сумочка глибокого бордового кольору з дорогої замші. Вона виглядала так вишукано та елегантно, що одразу ж сподобалася мені. Ідеальний варіант для якогось світського вечора.
— Дівчино, я не хочу сірого, бежевого і чорного. Мені потрібне щось незвичне! — заговорила неподалік якась жінка. Я повернула голову в її сторону та побачила доволі красиву відвідувачку. На вигляд їй було не більше п'ятдесяти. — Мені до темно-синьої сукні не вистачає чогось яскравого.
— Можу запропонувати вам цю сумочку, — заговорила дівчина-консультант, показуючи сумочку теракотового кольору.
Я, звісно, не маю нічого проти таких поєднань, але не завжди вони є доречними.
— Ні-ні! — категорично сказала жінка. — Не люблю цей колір зовсім.
Я перевела свій погляд на бордову сумочку, що була в моїй році. У поєднанні з темно-синім це був би крутий симбіоз благородних відтінків.
Я розуміла, що мені в цьому магазині більше нема, що робити. Рожевій сумочці доведеться ще деякий час зачекати на мене. Жінка продовжувала обирати щось цікаве, і просто зараз у її руках була бежева сумка. Практично та красиво, але дуже банально.
— Вибачте, — заговорила я та підійшла до неї. — Не люблю втручатися, але випадково почула вашу розмову. На мою думку, вам би вдало підійшла ось ця сумочка.
Жінка декілька секунд дивилася на мене, насупившись. Вона примружила свої зелені очі, а тоді опустила погляд на сумочку в моїх руках. На її обличчі не було ніяких емоцій і від цього я трохи напружилася. Навіщо взагалі вирішила втрутитися? Вона взяла у руку сумочку, а тоді спитала:
— Ви тут працюєте?
— Ні, я просто відвідувачка.
— Знаєте, а це досить непогано. Буде дуже гарно з моєю сукнею. Дякую за пораду.
— Це доволі цікаве та вишукане поєднання, — сказала я та усміхнулася. — Звісно, з бежевим чи чорним було б не гірше, але це вже трохи нудно.
— Ви, мабуть, стиліст?
— Ем, ні. Просто цікавлюся такими речами. Рада була допомогти.
— Ну що, я візьму цю сумочку, — заговорила жінка до продавчині.
Я усміхнулася, а тоді попрямувала до виходу. Чомусь так радісно стало від того, що хтось погодився з моїм рішенням. І чому я раніше не думала про такі речі? Стиль, мода, одяг — це ж моє! З мене дійсно може бути класний стиліст. Поки я сиділа на лавці та чекала Фелікса, то провела пошуки курсів в інтернеті. Як виявилося, це не так вже і дешево. Доведеться заробити трохи грошей, а тоді повністю зайнятися навчанням і стати стилістом. Нарешті у мене з'явилася ціль!
— Що читаєш? — раптом спитав Фелікс. Я аж злякалася, бо не помітила, коли він встиг підійти. — Дивно бачити тебе такою зосередженою. Невже в якомусь магазині сьогодні знижки?
— Тобі не пощастило, Феля. Знижок нема, тому доведеться комусь сьогодні багато грошей викинути.
— Я скоро збіднію біля тебе.
— Думаю, що тобі до цього ще далеко.
Я кинула свій телефон у сумочку, а тоді піднялася з лавочки. Фелікс оглянув мене з ніг до голови, а я помітила в нього на обличчі усмішку. Це навіть здивувало мене, бо він рідко проявляв такі емоції.
— Що таке? — спитала я.
— Ти нагадуєш мені мандаринку, — відповів він. — Ця твоя помаранчева сукня і зелена сумочка.
— Як креативно, — буркнула я та закотила очі. — Ходімо, бо мені вже тут набридло.
Я взяла Фелікса під руку та потягнула в сторону свого улюбленого магазину з одягом.
— І що ти придумала з нашими образами?
— Усе дуже просто. Я піду в чорному, а ти — в помаранчевому. Поміняємося стилями.
— Що? Я не буду таке одягати.
— Спокійно! Це всього лише жарт.
— Тобі колись казали, що твої жарти на рівні дитячого садочку? — трохи роздратовано спитав Фелікс.
— Ем, ні! Взагалі-то мені часто казали, що я дотепна.
— Вони брехали.
— Якщо серйозно, — почала я, — то пропоную одягнутися у сірих відтінках. Я бачила на запрошенні, що весілля буде в блакитно-сріблястих кольорах. Думаю, що прийти так — це буде доречно.
— Цілком погоджуюся з тобою, — сказав Фелікс, кивнувши.
— Але у мене є величезне бажання привернути до нас увагу і прийти не так, як велить дрес-код.
— Мені, звісно, подобається твій хід думок, але я не впевнений, що готовий до твоїх експериментів.
— Знаю, тому й не пропоную тобі цього.
Коли ми зайшли в магазин, я одразу ж почала шукати собі сукню. Обирала здебільшого світлі відтінки. Мені сподобалася легка блакитна сукня нижче колін з красивим мереживним корсетом. Тільки коли я одягнула її, то усе було не так красиво. Не личили мені такі ніжні образи. Та і сукня була не для мого зросту. В ній я виглядала ще нижчою. Срібляста атласна сукня з відкритою спиною була непоганим варіантом, але Феліксу вона чомусь зовсім не сподобалася. Я переміряла близько шести суконь, але жодна з них не підійшла.
— Як тобі ця? — спитала я й покрутилася перед Феліксом у короткому платті молочного кольору.
— Зовсім не твоє, — відповів Фелікс, розглядаючи мене. — І вона надто коротка, як для такого святкування.
— Я вже майже весь магазин переміряла. Може, візьмемо ту сріблясту? Вона гарна й мені личить.
— А як щодо тієї? — спитав хлопець і показав на манекен, де була красива сукня насиченого червоного кольору.
— Якщо ти раптом забув, то це не по дрес-коду.
Я уважно подавилася на Фелікса, а він підійшов ближче до мене. Хлопець поклав свої руки мені на плечі, а тоді сказав:
— Байдуже на це, Віто. Ця сукня тобі точно підійде.
— Гаразд, — погодилася я та усміхнулася.
Вже через декілька хвилин я стояла у розкішній червоній сукні з дорогого атласу. Вона вдало підкреслювала вигини мого тіла, акцентуючи на тонкій талії. Попри доволі глибоке декольте, сукня виглядала елегантно. Виріз до середини стегна з правої сторони візуально робив мене вищою. Це плаття не можна віднести до скромних, але я й ніколи не була такою. Мені подобалася розкутість, а ця сукня дозволяла мені бути такою.
— Здається, це воно! Мені так подобається! — вражено сказала я.
Фелікс рідко проявляв свої емоції, але зараз я помітила на його обличчі якесь захоплення. Дивно, та він наче погляду не міг відвести від мене. Його очі блукали по моєму тілу, а мені стало ніяково від цього. Я обернулася до дзеркала та провела руками по сукні.
— Так, це безумовно найкраще з того, що ти сьогодні міряла, — сказав Фелікс і зупинився позаду мене.
Він підійшов надто близько і я відчула щось таке дивне, що мене дуже лякало. Хлопець забрав моє волосся з шиї та підняв його. Я підняла погляд та зустрілася у дзеркалі з блакитними очима Фелікса.
— Ось так буде ідеально, — тихо сказав він.
Я трохи напружилася від такої близькості. Мені захотілося трішки розрядити цю дивну напругу між нами.
— І що, зараз я теж схожа на мандаринку? — спитала я.
Фелікс пильно дивився на мене та мовчав. Я ж чомусь боялася навіть вдихнути. Він відпустив моє волосся і воно великими хвилями розпустилося по спині. Тоді хлопець провів своїм пальцем по моїй шиї, змушуючи шкіру покритися сирітками. Я ледь здригнулася, але бачила, що Фелікс помітив. Що взагалі відбувається? І навіщо він робить це?
— Тепер ти схожа на вишеньку, — сказав хлопець, а тоді відійшов. — Переодягайся! Я чекатиму тебе на касі.
#2278 в Молодіжна проза
#9673 в Любовні романи
#3729 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 06.08.2021