Розділ 7

— Я втомилася! Хочу на ручки, — заговорила Яся, коли ми разом йшли на зустріч до Фелікса.

— Потерпи ще трішки, будь ласочка.

— Але у мене болять ніжки.

— Ох, як же ти мене мучиш!

Я взяла її на руки, а вона засміялася та обійняла мою шию. Хотілося б мені на деякий час стати Яринкою. Не відмовилася, якби мене хтось на руках поніс. На вулиці було страшенно жарко. Таке враження, наче я пробігла декілька кіл кросу й з мене тепер піт стікав. На щастя, йти нам було недалеко. Я помітила вивіску того кафе, в якому ми мали зустрітися. На терасі Фелікса не було. Мабуть, він усередині.

— Дівчино, купіть своїй малечі подарунок! — раптом заговорила до мене якась жінка.

Я глянула на прилавок і помітила багато різних іграшок. Ще цього мені не вистачало! Яринка захотіла злізти з моїх рук, а я помітила як сильно загорілися її очі. Вона висунула свого язика, оглядаючи іграшки, бісер та аксесуари для волосся.

— Ходімо! — сказала я й схопила її за руку.

— Це хочу! — мовила Яся і показала пальцем на маленький обруч з двома хвостиками русалочки.

Я лише закотила очі, бо розуміла, що вона від мене тепер точно не відчепиться. Довелося купити їй цей обруч, хоча бюджет мій був дуже бідний. Я швидко потягнула Ясю до входу, поки вона розглядала обруч в руці. Глянувши на годинник, помітила, що вже встигла запізнитися. Як тільки зайшла всередину, то одразу побачила Фелікса. Він сидів біля вікна і дивився у свій телефон. Як завжди на ньому була чорна футболка. Таке враження, ніби для нього не існує інших кольорів. Я відчула, що сильно спітніла і мені терміново потрібно у вбиральню.

— Привіт! — швидко заговорила я до Фелікса та посадила Ясю йому на коліна.

Він здивовано відірвався від свого телефону, а тоді відкрив рота, дивлячись на Яринку.

— Що це? — спитав хлопець, насупившись.

— Дитина, — просто відповіла я та знизала плечима. — Мені потрібно у вбиральню. Побудь, будь ласка, декілька хвилин з Яринкою. Я зараз повернуся.

Він не встиг погодитися, як я побігла у сторону вбиральню. Швидко привела себе в порядок та вмила шию холодною водою. Від цього мені стало набагато легше. Коли я повернулася, то Яринка так же сиділа у Фелікса на колінах і дивилася на обруч.

— Хух! Сьогодні дуже жарко, — заговорила я та сіла навпроти хлопця. — Терміново потрібно чогось холодного. М-м-м, хочу лимонаду.

— Віто, що це? — серйозним тоном спитав Фелікс, кивнувши на Яринку.

— Так, я змовчала, — почала я, — не сказала тобі цього з самого початку. Мабуть, варто було одразу зізнатися. Яся — це невіддільна частина мого життя. Вона завжди зі мною і тобі доведеться до цього звикнути. Знаєш, бути мамою-одиначкою не так просто...

— Чекай! — перервав мене Фелікс, піднявши свою руку. — Це твоя дитина?

Я глибоко вдихнула, дивлячись на хлопця. Він виглядав таким заплутаним і напруженим. Мені аж сміятися захотілося, але я стримувала себе з останніх сил.

— Я з нею проводжу дуже багато часу. Так, це моя дитина. Вибач, що не сказала раніше, але я думаю, що це не так важливо.

— Неважливо? — голосно перепитав Фелікс.

— Невже тебе лякають дівчата, у яких є діти.

— Мене не лякають такі дівчата. Просто... Я навіть не думав, що у тебе є дитина. Якщо чесно, то мені досі здається, що тут є якийсь підступ.

— Іта! — раптом заговорила Яринка і простягнула мені обруч. — Іта!

— Чому вона кличе тебе на ім'я? — спитав Фелікс, примруживши очі.

— Бо я — її тітка. Це був жарт, і нема у мене ніякої дитини, — відповіла я.

Я навіть засмутилася, що Яринка так швидко викрила мене. Могла б ще помовчати, щоб Феля понервував трохи.

— І коли мені сміятися? — роздратовано спитав Фелікс. — Це зовсім не смішно!

— Ох, ну чому ти такий серйозний завжди? Розслабся! Ми з Яринкою хотіли трішки підняти тобі настрій.

— Вітаю! Вам це не вдалося. І взагалі, чому вона досі в мене на колінах?

Я подивилася на Яринку, яка глянула на хлопця своїми великими блакитними очима. Вона дуже мило виглядала з цими двома хвостиками.

— Ви так сильно схожі! — зауважила я та здивовано відкрила рота. — Чесно! Ти такий зі світлим волоссям та блакитними очима, а вона теж! Слухай, може, це ти її татусь? Бо якщо чесно, то Аліна досі не зізналася, хто батько її дитина.

— Я не знаю ніякої Аліни, — трохи сердито буркнув Фелікс, — тому не говори таких дурниць.

Я закотила очі, а тоді помітила, як Яся притулилася до хлопця. Це виглядало так мило, що я широко усміхнулася. Вона простягнула свою маленьку ручку з обручем до Фелікса. Він же трохи розгублено насупився. Здається, у нього нема досвіду у спілкуванні з дітьми.

— Вона хоче, щоб ти одягнув їй обруч на голову, — сказала я, продовжуючи усміхатися.

— Я?

— Угу! Ти їй сподобався. Яке щастя, що вона тепер не лише мене буде мучити.

Фелікс кинув роздратований погляд у мою сторону, але все ж одягнув Ясі обруч на голову. Вона усміхнулася, показуючи свої милі ямочки.

— Яка ж ти красунечка! — сказала я та витягнула свій телефон. — Зараз я тебе сфотографую з цим дядечком.

— Не треба мене фотографувати! — категорично заперечив хлопець.

— Ну що ти такий поганий, дядечко Феля? Ай-я-яй! Не можна відмовляти таким милим дівчаткам, як Яринка і я.

— Це хто тут милий? Явно не ти.

— Усмішка! — сказала я та зробила їм декілька фотографій. — Феліксе, а ти взагалі вмієш усміхатися?

— Вмію, але не тоді, коли навпроти сидять люди, які мене дратують.

— Дивно, що ти вирішив запропонувати саме такій людині піти з тобою на весілля.

— У мене залишилося мало часу на нашу розмову. Я хотів тебе попередити, що на цьому весіллі буде моя мама, а також мої родичі. Навіть не намагайся їм сподобатися.

— Чому?

— Бо я знаю свою маму. Якщо ти їй сподобаєшся, то вона ще довго не відчепиться від мене.

— Але ж ти хочеш представити їй мене, як свою дівчину.

— Так, свою дівчинку, з якою одразу ж після весілля ми прийняли рішення розійтися.

— Зрозуміло. І це все, що ти хотів мені сказати? — спитала я, піднявши одну брову.

— Післязавтра підемо разом у торговий центр. Оберемо тобі сукню, а мені — костюм.

— Добре.

— І ще попрошу, щоб ти на цьому весіллі поводилася максимально спокійно. Я не люблю неочікуваних сюрпризів і сподіваюся, що у цей день їх у тебе не буде.

— Можеш не хвилюватися за це.

— Одразу пропоную встановити певні рамки, — заговорив Фелікс і уважно подивився мені в очі. — Можемо триматися за руку, ймовірно доведеться танцювати разом, а щодо поцілунків, то не виключено, що вони будуть. У щоку, звісно ж.

— Окей, мене це влаштовує.

— Зі всіх алкогольних напоїв тобі дозволяється максимум два келихи шампанського.

— Що? — здивовано спитала я. — Два келихи?

— Не хочу, щоб моя дівчина напилася та осоромила мене перед усіма. Я вже бачив тебе п'яною, тому знаю, що говорю.

— Послухай, я прекрасно розрізняю клуби від таких заходів! Не варто прирівнювати мене до алкоголіків, якщо я один раз дозволила собі розслабитися.

— На цьому все, — спокійно сказав Фелікс. — Зустрінемося післязавтра.

Він підняв Яринку та посадив її на мої коліна. Вона так тихо поводилася, що це було не схоже на неї. Невже так Фелікс подіяв?

— І ще одне, — заговорив хлопець, дивлячись на мене, — не називай мене більше тим тупим прізвиськом Феля. Особливо, біля моїх родичів.

Він попрямував геть, не дочекавшись моєї відповіді. Я помітила, що хлопець зупинився біля офіціанта.

— Ось такі справи, Ясь! — сказала я та обійняла її. — Як тобі дядько Феля?

— Це твій друг? — спитала вона.

— Ага, друг. Слухай, цей обруч такий класний. Може, собі теж купити? Будемо обоє ходити так містом.

— Це вам! — раптом заговорив біля мене офіціант.

Він поставив на стіл дві порції шоколадного морозива та два тістечка з вишнею. Також мені принесли лимонад, який я і хотіла.

— Я не замовляла цього, — сказала я, глянувши на офіціанта. Мабуть, переплутав столики.

— Це замовив хлопець, що з вами сидів.

— Справді?

— Усе вже оплачено. Смачного!

Офіціант усміхнувся та пішов геть. Я ж здивовано подивився на морозиво та тістечка. Нічого собі! Не очікувала такого від Фелікса, якщо чесно. Яринка одразу ж взялася за морозиво. Через декілька хвилин уся моя біла футболка була в плямах від нього, а ще обличчя теж. Про Яринку я взагалі мовчу. Мило, що Феля потурбувався про нас, але наслідки цього мені не дуже сподобалися.

Додому я повернулася втомленою, а ще Яся хотіла спати й весь час скиглила. Я швидко вклала її в ліжко, а сама теж лягла поруч. Навіть не помітила, що заснула.

Прокинулася від того, що хтось тягав мене за волосся. Коли відкрила одне око, побачила перед собою Яринку зі щіткою в руках.

— О, ні! — простогнала я. — Будь ласка, не чіпай моє волосся?

Але Яринка не слухала мене. Цій дитині майже три роки, але вона так і не навчилася бути слухняною. Я вже не могла дочекатися, щоб приїхала Аліна і забрала її. Тільки сестра з'явилася аж увечері.

— Як же я втомилася! — сказала вона, прямуючи на кухню.

Аліна витягнула з пакета три види твердого сиру, оливки, фрукти, а також пляшку вина.

— Ти сьогодні не за кермом? — спитала я, спершись до одвірка.

— Ні. У мене такий день був важкий, що просто необхідно розслабитися.

— І ти вирішила зробити це тут?

— У мене більше нікого нема, — відповіла Аліна та сумно усміхнулася.

— У тебе є батьки, які тебе дуже сильно люблять, — буркнула я.

— Я не пам'ятаю, коли останній раз ходила на побачення, чи просто в кіно. Друзі мене нікуди не кличуть, а весь вільний час забирає дитина. Чоловіки, як тільки чують про Яринку, то одразу ж тікають. Мені так набридла ця самотність.

— Розумію, — сказала я та витягнула зі шухляди два келихи. — Але це не зрівняється з моєю самотністю. Від мене взагалі усі відвернулися. Тато жодного разу не телефонував. Знаєш, а я майже місяць працювала офіціанткою, але мене звільнили. Ще залізла в борги, бо були проблеми з зубом, а стоматологічні послуги виявилися надто дорогими.

— Я можу допомогти тобі в цьому.

— Сама розберуся.

— Справді! — Аліна почала розливати вино у келихи. — Якщо потрібні гроші, то я можу дати їх тобі.

— Чомусь тоді, коли мене виганяли з дому, ти не була такою доброю.

— Віто, я вже, здається, вибачалася перед тобою за це. Я дійсно не думала, що тато так відреагує.

— Байдуже! — сказала я. — Не пропаду без його грошей. Знаєш, я ображена не тому, що він заблокував мої картки. Так, він хоче мене покарати, але... Тато повністю розірвав наші зв'язки, наче у нього й не було ще однієї доньки.

Я відчула сльози на очах, але швидко відвела погляд, щоб Аліна не помітила.

— Він тебе любить, — заговорила сестра. — Просто татові набрид твій стиль життя. Він хоче, щоб ти змінилася.

— Так, я ж для нього одне суцільне розчарування.

— Думаєш, мені легко? Бути улюбленою донечкою складно. Потрібно завжди тримати цю планку. Батьки не зраділи, коли я з'явилася з животом на їхньому порозі. Вони сприйняли це як сором, адже батька у дитини нема. Я завжди бачила в їхніх поглядах зневагу, але потім це змінилося. Батьки полюбили Яринку, а я стала викладачем в університеті й мене всі поважають.

— Хто тато Яринки? — спитала я. — Ти ніколи цього не говорила, але ж я не маленька і розумію, яким чином дівчата вагітніють.

— Ти обіцяєш, що не розкажеш батькам?

Аліна уважно подивилася на мене, а тоді зробила великий ковток вина.

— Боїшся, що більше не будеш для них ідеальною донечкою?

— Це не те, чим варто хизуватися, — заговорила сестра, а тоді важко видихнула. — Я була молодою дурною дівчиною. Закохалася у свого викладача, який значно старший за мене.

— Значно — це скільки? — поцікавилася я.

— Двадцять років, — тихо відповіла Аліна.

— Що? Скільки?

— Так, це жахливо, тому я і не хочу, щоб батьки дізналися. У нас закрутився роман, але...

— Але що?

— Він був одружений, — зізналася сестра. — І у нього двоє дітей.

— Не можу повірити! — голосно сказала я. — Ти знала про це?

— Знала.

— Виходить, що ти була коханкою дорослого чоловіка! І скільки це тривало?

— Майже два роки, — Аліна засоромлено опустила голову. — Думала, що він закохається в мене і кине свою дружину. Але я була для нього лише розвагою. Коли дізналася, що вагітна, то одразу ж сказала йому. Знаєш, а я навіть зраділа. Тільки він не хотів цієї дитини, говорив, щоб я зробила аборт. Я навіть думала про це, але зупинила себе. Повністю порвала з ним, перевелася сюди на навчання та переїхала додому. З того часу ми й не бачилися.

— Аліно, це...

Я навіть не могла слова підібрати. З однієї сторони розуміла, що вона зробила купу помилок, але мені було її шкода. Аліна просто закохалася і хотіла, щоб її теж кохали. Уявляю, що було б, якби цю історію дізналися батьки. Вона раптом почала плакати. Я не очікувала, що сестра зізнається мені, але розуміла, що зараз їй потрібна підтримка.

— Не плач! — тихо сказала я та обійняла її. — У тебе є Яся, а решта — дрібниці.

— Я стільки років тримала це в собі. Мені навіть не було кому розповісти про свої переживання, — заговорила вона, продовжуючи плакати.

— У тебе завжди є я.

— Знаю, але ми з тобою не дуже близькі.

— Ми можемо стати подругами, а не лише сестрами. Якщо хочеш, звісно, — запропонувала я та легенько усміхнулася. — Обіцяю, що нічого не розповім батькам і вони ніколи не дізнаються цієї історії.