Розділ 4

Виходить, що Фелікс і є другом того хлопця. А він ще сказав мені, щоб я підійшла до них пізніше. Тільки зустрічатися зі стоматологом мені точно не хочеться, бо зараз загадає про мій борг. Я швидко забігла за барну стійку та присіла там. Треба лише Женю дочекатися, щоб вона допомогла мені. Тільки її чомусь довго не було. Я побачила, що Фелікс натиснув на кнопку, що була на столі. Таким чином, даючи розуміти, що туди потрібно підійти офіціанту.

— Женю! Жень! — тихо сказала я, коли побачила її в залі біля одного зі столиків.

Вона подивилася на мене, насупивши брови. Я показала їй пальцем на столик, де сиділи хлопці. Дівчина знизала плечима, бо зовсім не розуміла, що я від неї хочу. На щастя, вона стояла неподалік від них і коли Фелікс зрозумів, що до нього ніхто не збирається підходити, то закликав її. Вона прийняла його замовлення, а тоді підійшла до бару.

— Що відбувається? — спитала дівчина, дивлячись на мене зверху вниз, бо я все ще сиділа під барною стійкою.

— Ем, я просто не хочу обслуговувати тих хлопців, — відповіла я.

— Вони щось пропонували тобі непристойне?

— Ні! Просто мені не подобається цей хлопець, який зараз там сидить. Це складно пояснити, але може, ми поміняємося столиками?

— Добре...

— Женю! — раптом заговорив Володимир. — Зайди до мене в кабінет, зараз же!

Вона дивно подивилася на мене, а я просто знизала плечима.

— Вибач, здається, тобі самій доведеться віднести йому воду з лимоном.

Дівчина попрямувала в невеличку комірчину, яка нібито вважалася кабінетом нашого адміністратора. Я роздратовано видихнула, бо по-іншому просто не могло бути. Зараз якась чорна смуга в моєму житті, і мені просто не щастить.

Я вирішила, що поставлю цю воду максимально непомітно. Який же цей Фелікс дивний. Хто приходить в кафе і замовляє одну воду з лимоном? Я похитала головою, а тоді взяла склянку. Опустивши голову, попрямувала в їхню сторону. Якщо я не буду дивитися на нього, то він точно не впізнає мене. Для кращого ефекту ще витягнула передні пасма свого волосся, затуляючи ними очі. Я легенько пройшла між столиками, не зачепивши нікого і нічого. Тихо прочистила горло, щоб трохи змінити свій голос.

— Ва... — почала я і навіть не зрозуміла, як перечепилася за ногу того незнайомця.

Я просто не помітила її, а вийшло так, що моя нога підкосилася, а рука затремтіла. Все було наче в сповільненому зніманні. Склянка вислизнула з моєї руки й впала на стіл, перевертаючись. Я лише встигла відкрити рот, дивлячись, як вода розтікається по дерев'яній поверхні. Все б нічого, якби в тій стороні не сидів Фелікс, а його телефон не був би на цьому столі.

— Чорт! — скрикнув він, забираючи свій гаджет, в який уже встигла натекти вода.

— Пе-ре-про-шую, — сказала я, заїкаючись.

Я швидко вирівнялася і відчула, що у мене почали тремтіти руки, а на очах з'явилися сльози.

— Не хвилюйтеся, — заговорив до мене той милий незнайомець. — Тут нема нічого страшного.

— Нічого страшного? — сердито сказав Фелікс, дивлячись мені в очі. — Це був мій телефон!

— Я ненавмисно. Це вийшло випадково.

— Запиши тепер до свого боргу за мої стоматологічні послуги ще суму за ось це! — він показав на свій телефон, який безупинно блимав і не вмикався.

Він роздратовано піднявся зі свого стільця, а тоді просто попрямував до виходу.

— Вибачте за мого друга, — сказав брюнет.

— Вам нема за що вибачатися. Це я винна, що розлила воду, а вона потрапила на його телефон.

— Ось! — він поклав на стіл двохсотгривневу купюру. — Це за американо і воду. Тут без решти.

Хлопець усміхнувся мені, а тоді піднявся та попрямував до виходу. Я важко видихнула, намагаючись заспокоїтися. Руки досі тремтіли, бо я надто сильно перенервувала. Я прибрала всі уламки, і навіть трішки палець собі порізала, а також витерла стіл і стільці.

— Тебе Володимир чекає у себе, — тихо сказала біля мене Женя.

— Що йому потрібно? — поцікавилася я.

— Не знаю. Я з ним розмовляла про відпустку, але тобі вона ще нескоро світить.

Я кивнула, а тоді попрямувала до невеличкої комірчини. Тут було так мало місця, що хотілося якнайшвидше потрапити на свіже повітря.

— Щось сталося? — спитала я, дивлячись на адміністратора.

— Один важливий клієнт пожалівся на тебе, — заговорив він. — За час своєї роботи ти отримала стільки скарг, скільки інші офіціанти за рік не мають.

— І що ви хочете цим сказати?

— Тебе звільнено, Віто!

— Серйозно?

— Мені шкода, але ти зовсім не справляєшся зі своїми обов'язками. Мені набридло постійно виправдовувати тебе перед гостями. Ти не знаєш, що таке відповідальність, а ще постійно запізнюєшся. Мені не потрібні тут такі люди.

— Гаразд! — я кивнула. — Могла б наговорити вам багато неприємних слів, але у мене на це просто нема сил.

— На днях ти отримаєш свою зарплатню за той час, що працювала в нас.

Я важко видихнула, а тоді вийшла з тієї комірчини. Мені так сильно не хотілося працювати тут, але я не думала, що мене звільнять у перший же місяць. Усе через того Фелікса! Якби він не пожалівся на мене, то у мене була б робота і можливість заробити грошей. А тепер що? Я попрощалася з Женею, хоча вже і встигла з нею подружитися.

Коли прийшла додому, то дозволила собі слабинку. Я уявлення не мала, що мені робити далі, але навіть і думати про це не хотіла. Як і казав адміністратор, на днях мені надіслали зарплатню. Смішні гроші, якщо чесно, але хоч щось.

Мені навіть не хотілося шукати собі нову роботу. Мабуть, треба змиритися з тим, що я не зможу забезпечувати себе сама. Час уже ввімкнути хорошу донечку та вибачитися перед батьками. Тільки не впевнена, що їм це потрібно. За цей час до мене лише бабуся телефонувала декілька разів. Тато наче й взагалі забув про моє існування.

Я сиділа на дивані, дивлячись телевізор, та їла морозиво. Мені так сильно хотілося кудись вийти, щоб просто прогулятися. Раніше ніколи в суботу ввечері не сиділа вдома, а тепер уже забула, що таке звичайні веселощі. Я почула, що до мене хтось телефонує і дуже сильно здивувалася, коли побачила, що це Женя. Можливо, вона просто помилилася?

— Алло! — сказала я, коли прийняла дзвінок.

— Привіт! Віто, що ти робиш?

— Ем, нічого.

— Не хочеш сьогодні трішки повеселитися.

— А є причина?

— У мене день народження, — радісно мовила Женя. — Спочатку я не хотіла святкувати, але потім вирішила, що давно не була в клубі. Ось і захотілося зібрати усіх друзів. Сподіваюся, що ти не проти.

Я усміхнулася, бо мені стало приємно від того, що Женя додала мене в список своїх друзів.

— Ох, я справді рада, що ти вирішила запросити мене. Так нудно мені тут вдома самій.

— Тоді чекатиму тебе.

Вона надіслала мені адресу клуба, а я почала збиратися. Вдягнула коротку спідницю м'ятного кольору та білий мереживний топ. Мені не вистачило яскравих кольорів, тому я взула червоні туфлі й взяла такого ж кольору сумочку. З'явитися без подарунка було б негарно, тому я вирішила подарувати Жені свої улюблені парфуми. На щастя, в мене була одна запакована баночка. Шкода з нею прощатися, дивлячись на останні краплі в іншій пляшечці. Я добре розуміла, що найближчим часом мені не вдасться купити саме ці парфуми, адже їхня ціна надто велика для безробітної дівчини.

Коли я приїхала до клубу, то Женя зі своїми друзями уже була там. Як виявилося, вони замовили один великий столик. Я привітала її зі святом і подарувала парфуми. Вона ж познайомила мене зі своїм хлопцем і друзями. Я намагалася звикнути до цієї компанії, але мені це не вдавалося. Я не відчувала себе з ними комфортно. Якийсь хлопець, що сидів поруч, постійно чіплявся, і це сильно дратувало мене. Нам приносили якусь випивку, а мені хотілося розслабитися та забутися, тому я й не відмовлялася від неї.

— Може, потанцюємо? — прошепотів мені на вухо той хлопець, що сидів поруч.

— Не хочу, — буркнула я.

— Ей, чому ти морозишся? Думаєш, що за тобою тут бігати будуть?

— По-перше, я не "ей", — заговорила я, — а по-друге, терпіти не можу, коли до мене так чіпляються.

Я піднялася з диванчика та попрямувала у сторону бару. Мене цей хлопець так роздратував, що захотілося втекти від тієї компанії. Взагалі ці друзі Жені мені не сподобалися. Мабуть, я все ж звикла до іншого типу людей. Щоб заспокоїтися я замовила на барі коктейль. Сьогодні тут було справді багато відвідувачів. Я оглянулася по сторонах, але не помітила нікого зі своїх старих знайомих. Це і на краще, напевно.

— Віто, це ви? — раптом заговорив біля мене чоловічий голос.

Коли я повернула голову, то побачила перед собою того брюнета, який був тоді в кафе з тим стоматологом.

— Ой, не думала, що ще колись зустрінемося! — сказала я та широко усміхнулася.

— Вчора заходив у кав'ярню, а мені сказали, що ви вже там не працюєте.

— Не для мене така робота. Точніше, не для моєї незграбності.

— Думаю, що таке зі всіма буває, — хлопець засміявся. — Я, до речі, Тимофій.

— Віта! Ой, ви вже ж знаєте. Дуже приємно познайомитися з вами. Чи можна на "ти"?

— Те саме хотів спитати. Я не люблю ці всі формальності, тому можеш називати мене так, як тобі подобається.

— Гаразд, тоді я буду кликати тебе Тіма.

— Без питань, — сказав він, усміхнувшись. — Ти тут з друзями?

— Мене запросили на день народження, але мені не сподобалася їхня компанія.

— Нарешті я знайшов тебе! — раптом заговорив біля нас Фелікс, а я просто закотила очі. Звісно! Куди ж без нього? — Чому ти одразу не сказав, що будеш біля бару?

— Просто я помітив Віту й захотів поговорити з нею.

Мабуть, стоматолог тільки тепер побачив мене тут. Він трохи насупився, а тоді перевів свій погляд на мою склянку з коктейлем.

— Вибачте, терміновий дзвінок, — сказав Тіма. — Мушу відповісти.

Він попрямував до виходу, залишаючи мене з цим Феліксом. Я відвернулася від нього, продовжуючи пити коктейль.

— Дивлюся, ти свої борги не поспішаєш віддавати, — мовив хлопець мені на вухо.

— Через тебе мене звільнили з роботи. Як думаєш, де я візьму гроші? — буркнула я, кивнувши на нього сердитий погляд.

— Це не мої проблеми, сонце!

Я опустила погляд на його руки й помітила в одній новенький телефон. Від цього мені стало смішно. У нього купа грошей, але він все одно причепився до мене з цим тупим боргом.

— У мене грошей нема, але я можу розплатитися чимось іншим, — сказала я, закусивши губу і дивлячись йому в очі. 

— Що? — перепитав Фелікс, насупившись.

— Кажу, що грошей у мене нема зовсім. Можу тобі запропонувати себе.

— Ти взагалі вже з глузду з'їхала? Я не користуюся послугами повій!

— А я й не повія, — буркнула я. — Просто інколи життя ламає і деяким дівчатам доводиться ставати на такий шлях.

— Скільки ти випила? — спитав він і відсунув мій коктейль. — Тобі вже явно достатньо!

— Знаєш, так буває, що життя змінюється в один момент. Ніби хтось клацнув пальцями — і все перевернулося з ніг на голову. Я ніколи не думала, що зі мною таке станеться, але останнім часом у мене одні проблеми. Уявлення не маю, що робити. Я без грошей, у мене нема роботи, а ще рідні відвернулися. Думала, що зможу бути сильною і доведу їм, що впораюся сама, але... Я не змогла.

— Нічого не зрозумів з того, що ти сказала.

Я забрала в нього свій коктейль і продовжила його пити. Здається, алкоголь почав діяти, адже у моїй голові з'явилися такі думки.

— Тобі й не треба нічого розуміти.

— Ти знаєш, що в цих коктейлях багато цукру, а ще барвники, — сказав Фелікс, скривившись. — Від цього з'являється карієс.

— Мені якось байдуже, любий! — буркнула я та глянула на нього. — Я буду пити стільки, скільки мені захочеться.