Розділ 2

У цей же день я зателефонувала за номером, що був на візитці та домовилася, щоб мене прийняли наступного дня. Також я попередньо уточнила, чи можлива у них оплата після повного лікування. Все-таки у мене зараз нема грошей, а аванс із зарплати має бути лише наступного тижня. Володимир з розумінням поставився до моєї ситуації, тому я не хвилювалася про те, що мені доведеться знову запізнитися на роботу.

Вночі ніяк не могла заснути, адже зубний біль сильно мучив мене. Насправді я терпіти не могла стоматологічні процедури й завжди боялася їх. З самого ранку була знервована, адже справді відчувала страх. Мені навіть не хотілося стильно вдягатися. Я просто надягнула сині джинси та рожеву футболку з жовтим надписом "Barbie". Своє волосся вирішила заплести у низький хвіст, щоб воно не заважало мені. Як виявилося, стоматологічна клініка дійсно знаходилася неподалік від кафе, в якому я працювала. Я подивилася на вивіску синього кольору, де білим шрифтом написано "Loran Clinic". Фу, як же це банально та старомодно! Всередині мені більше сподобалося. Тут було стильно, модно і мінімалістично. Доволі хороша атмосфера, як для такого жахливого місця. Я відчула, що мої долоні спітніли від хвилювання. Швидко витерла їх до своїх джинс, а тоді підійшла до дівчини, що сиділа за невеликим столиком. Мабуть, вона тут адміністратор і саме з нею я вчора розмовляла.


— Доброго ранку! — привіталася я.

— Ви по запису? — спитала дівчина, дивлячись у комп'ютер. — Ваше прізвище та ім'я?

— Тимчук Віталіна.

— Ви можете проходити в кабінет. Лікар уже готовий вас прийняти.

Я знервовано усміхнулася, намагаючись не показувати, як мені страшно. Біля дверей непомітно зробила глибокий вдих і перехрестилася. Легенько постукала, а тоді зайшла всередину.

Якийсь чоловік стояв біля столу спиною до мене. Він був доволі високим, а ще, здається, молодим.

— Доброго ранку! — сказала я. — Ем, у мене тут зуб болить.

— Присідайте на крісло, будь ласка.

Я оглянулася та помітила стілець, на який поставила свою сумочку. Це чорне крісло, на яке треба сісти, лякало мене. Я повільно опустилася, розпрямивши ноги. У мене з'явилася можливість розглянути приміщення. Тут усе було в сіро-чорних тонах. Незвично бачити такий інтер'єр у місцях, де надають перевагу білому кольору.

— У вас тут так... стильно, — заговорила я. — Любите сірий колір?

— Чорний, — відповів лікар. — Я люблю чорний.

Він обернувся обличчям до мене, а я ледь рота не відкрила від здивування. Мені завжди подобалися красиві чоловіки, але такі блондини з яскравими блакитними очима попадалися дуже рідко. Він усміхнувся мені, показуючи ідеально рівні зуби. Я мимовільно закусила нижню губу і навіть не помітила, як зробила це.

— Бачу у вас щось серйозне, — сказав він, кивнувши на мою щоку.

— Ем.., — я розгубилася, бо не очікувала що цей стоматолог буде таким красивим. — Т-так, але це вже ви мені скажете, бо я уявлення не маю, що сталося з цим зубом.

— Зараз подивимося.

Він підійшов ближче до мене, а я почала ще сильніше хвилюватися. Хлопець був справді дуже молодим. Мабуть, йому ще навіть тридцяти нема. Я спробувала усміхнутися, але моя опухла щока не дозволила зробити цього. Мені захотілося провалитися крізь землю, бо вперше за довгий час доля подарувала мені зустріч з красивим чоловіком, а я виглядала так жахливо. Чим взагалі думала, коли збиралася зранку? Невже не можна було вдягнути модну спідницю та топ, взути босоніжки на підборах і зробити красивий макіяж? А я сиджу тут в джинсах і футболці та ще й з однією щокою, як в хом'яка.

— Відкрийте рот, будь ласка, — сказав цей хлопець, а я зрозуміла, що навіть не знаю, як його звати.

— А мені до вас як звертатися? — поцікавилася я. — Просто вперше тут і навіть не знаю, до кого прийшла.

— Можете називати мене Фелікс.

— Оу, це ваше справжнє ім'я, чи робочий псевдонім?

— У стоматологів є псевдоніми? — спитав він, піднявши одну брову.

— Зрозуміло, — сказала я. — Значить, ви Фелікс насправді. Звідки таке дивне ім'я?

— З Франції, — відповів хлопець, намагаючись бути ввічливим, хоча мені здалося, що я почала його дратувати.

— Ого! Це ви там раніше жили? Як цікаво! А що тоді тут забули? Ой, я вже, мабуть, дістала вас своїми запитаннями. Я, до речі, Віта.

Він кивнув і взяв у руку якусь металеву штуку. Я скривилася, відчуваючи, як сильно почало стукати моє серце. Від хвилювання з'явилося бажання багато говорити.

— Слухайте, а ви давно займаєтеся стоматологією? Просто я раніше про вас не чула. Ох, і якщо вам цікаво, то ваша вивіска — повний несмак і відстій. Це як зі старого віку, чесно. Вибачте, якщо образила.

— Знаєте, Віто, — почав стоматолог, — коли я казав вам відкрити рота, то мав на увазі, щоб ви це зробити мовчки.

Я здивовано подивилася на нього, бо не очікувала такої реакції. Схоже, дійсно роздратувала його. Але ж я просто сказала свою думку.

— Не маю нічого проти, щоб з вами поспілкуватися, — додав він, — але ж ви прийшли сюди не для цього, правда?

— Мені страшно, — зізналася я.

— І чому всі бояться стоматологів? Ми хіба такі страшні?

— Не страшні! Я боюся, що це буде боляче.

— Можете за це не хвилюватися. Ми усе зробимо зі знеболювальним.

Я кивнула, погоджуючись. Він оглянув мій зуб і, як виявилося, не лише його мені потрібно лікувати. Насправді це не було боляче, але і не дуже приємно. Я весь цей час не могла погляду відвести від цього стоматолога. Хіба існують такі привабливі чоловіки? Я прокрутила у своїй голові всіх колишніх і жоден з них навіть близько не був таким. Схоже, не на тих хлопців я заглядалася.

— Прийдете через декілька днів і ми поставимо вам пломбу, — сказав Фелікс, коли мої муки завершилися.

— Добре, — заговорила я, відчуваючи, як затерпла щелепа від знеболювального.

Було таке враження, ніби вона не рухається. Я піднялася з крісла і взяла свою сумочку.

— Якщо буде щось турбувати, то можете телефонувати.

Стоматолог простягнув мені візитку зі своїм номером телефону. Я усміхнулася йому, але у мене це вийшло погано, адже половина нижньої щелепи заніміла.

— Тоді до зустрічі наступного разу, — сказала я. — До побачення!

— Гарного вам дня, Віто!

Я кивнула та вийшла з його кабінету. Швидко попрощалася з дівчиною-адміністратором та побігла на вулицю. У мене аж настрій піднявся після зустрічі з цим стоматологом. Я тепер готова хоч усі зуби лікувати, аби тільки краєчком ока глянути на нього. Хто там ще не вірить у кохання з першого погляду? Поки я дійшла до кафе, то у моїй голові вже з'явилися фрагменти з нашого весілля та спільного сімейного життя. Я уявила маленьку дівчинку, схожу на нього, і хлопчика, який був би схожим на мене. Це ж ідеальна сім'я!

Цей Фелікс не виходив з моєї голови декілька днів. Я з нетерпінням чекала того дня, коли мені знову доведеться прийти до нього. Байдуже, що це суто заради пломби. Погоджуся, привід не надто романтичний, але з часом це може змінитися.

Того разу я уже постаралася щодо свого зовнішнього вигляду. Вдягнула короткі чорні шорти та топ яскраво-зеленого кольору. Зверху довелося накинути піджак, бо на вулиці було досить хмуро. Проте, це не завадило мені обрати шорти, а не штани. Також я взула зелені босоніжки на високих підборах. Своє довге волосся ідеально вирівняла, а ще зробила яскравий макіяж. Щоправда, губи підвела лише бальзамом, бо в першу чергу я йшла до стоматолога, а не на побачення. Можливо, з цього відвідування щось і вийде.

Я прямувала вулицею, слухаючи свою улюблену музику в навушниках. Це завжди підіймало мені настрій. Я любила думати про своє життя, прогулюючись містом у супроводі музики. Тільки того разу мене перервали й це була не надто приємна мені людина. Взагалі не хотілося спілкуватися зі своєю сестрою. Вона мене так підставила, що я досі зла на неї. Тільки все ж я вирішила прийняти дзвінок.

— І що тобі вже потрібно? — одразу ж спитала я.

— Просто поговорити, — відповіла Аліна. — Я якраз їду на роботу і вирішила поцікавитися, як у тебе справи.

— Усе прекрасно! — буркнула я. — Чудово справляюся без татусевих грошиків, зрозуміло?

— І чим ти займаєшся?

Мені не хотілося, щоб сестра знала, що я офіціантка. Одразу ж побіжить всім про це розповідати, а такого мені точно не треба.

— Тим, що мені подобається. Я працюю й отримую від цього задоволення, а ще гроші на додачу.

— Ти ображаєшся на мене, Віт?

— А ти ще питаєш? Звісно! Навіщо ти взагалі розповіла батькам, що мене вигнали з університету? Якби не ти, то нічого цього б не було.

— Я не думала, що так станеться. Просто... Не треба звинувачувати мене, гаразд? Ти сама у це все влипла. Взагалі я телефоную не для цих суперечок.

— А для чого тоді? — поцікавилася я, хоча уже добре знала відповідь.

— Яся скучила за тобою, — відповіла Аліна. — Постійно питає, де ти й чому не бавишся з нею.

— Не маєш кому свою дитину залишити, так? Я вже казала, що не збираюся більше допомагати тобі. До того ж у мене нема на це часу.

— Добре, але Яринка справді скучила за тобою.

— Це все? Мені вистачає уже цих балачок.

— Так, усе.

Я завершила дзвінок, а тоді роздратовано кинула телефон у сумочку. Рознервувала мене Аліна з самого ранку. Вона завжди телефонує мені лише тоді, коли їй щось потрібно. Набридло! Я більше не буду їй допомагати й нехай сама слідкує за своєю дитиною. Я, звісно, дуже сильно люблю Ясю, але інколи було таке враження, що вона — моя донька, а не племінниця.

Я налаштувала себе на прекрасний візит до стоматолога. У моїй уяві вже з'явився його вираз обличчя, коли він побачить мене сьогодні. Це вже не та проста дівчина з опухлою щокою, що була минулого разу. Тільки Фелікс взагалі ніяк не відреагував. Він просто робив свою роботу, не звертаючи на мене ніякої уваги. Це мене навіть чомусь розізлило. Таке враження, ніби в нього табу на будь-які романтичні стосунки зі своїми клієнтами.

— Ось і все! — сказав він, коли завершив ставити мені пломбу. — Сподіваюся, що ви задоволені моєю роботу.

— Так, усе чудово, — мовила я та сіла рівніше на кріслі, не поспішаючи йти геть. — Дякую вам.

— Радий допомогти.

— Можливо, я можу вам віддячити за таку хорошу роботу?

Він засміявся та раптом почав знімати свій білий халат. Я напружилася, адже не очікувала, що він це сприйме так буквально. Мій погляд пройшовся по його руках і зупинився на довгих пальцях. Господи, що зі мною? Я ніколи не зважала на таке.

— Усі послуги оплатите в адміністратора, — заговорив Фелікс. — Особисто я не беру нічого.

— Нічого? — перепитала я та чомусь почервоніла. — Взагалі-то я мала на увазі чашечку кави.

— Я не п'ю каву.

— Чай? Воду з лимоном? — запропонувала я та знизала плечима.

— Віто, я не розумію, чого ви добиваєтеся? Вибачте, але у мене сьогодні весь день розпланований. Я зовсім не маю часу на розмови з вами.

— Добре, — сказала я, відчуваючи дивну образу, а тоді підійшла до дверей. Це він мене так відшив щойно? — Але вивіску свою все ж змініть. Вона у вас просто огидна.

Я вийшла з його кабінету та попрямувала до адміністратора. Дівчина усміхнулася мені, а тоді почала щось рахувати. Добре, що вчора аванс дали й у мене буде можливість оплатити послуги цього Фелікса. Вона передала мені чек, а я ледь не впала, коли побачила цю цифру. Мені привиділося, чи тут дійсно так багато нулів? Якого біса? Відколи це стоматологічні послуги такі дорогі? Мого авансу навіть на половину цієї суми не вистачить. Сьогодні точно жахливий день і просто зараз у мене з'явилося дике бажання зірватися на комусь.