Як Чахлик Невмирущий святкував Хелловін)))

Десь під старим курганом, що давно заріс будяками й пластиковими пляшками, ворухнулась земля. Спершу легенько, наче хтось перевернувся на інший бік, а потім із глухим бурчанням: – Ох, як же кістки тріщать. Я ж, здається, лиш учора помирав. Чи позавчора?

З-під землі виліз довгий сивий ніс, за ним, зявились й жовті очі, а далі – увесь він, легендарний Чахлик Невмирущий.

На ньому ще висів старий кожух, обгризений мишами, а в руці він тримав кістяний посох, який уже давно вирішив піти на пенсію.

– І шо це за ґвалт такий? – буркнув він, вдивляючись у небо, що миготіло всіма кольорами. – Грім? Блискавка? Апокаліпсис?

Здалеку долинав сміх, феєрверки свистіли, десь верещали діти.

– Ага. – протягнув він підозріло. – Знову шабаш, без мене зібралися, нечисть недобита. Піднявся, потягнувся, та так, що аж хребет заскрипів, як стара брама. І рушив униз стежкою. Але щойно він спустився із кургану, як його мало не збила група дітлахів: вампіри, зомбі, русалка й один пірат з не справжнім на вигляд мечем.

– Бу-у-у! – закричали вони.

Чахлик відсахнувся.

– Та ви шо, скажені?! Я вас лякав сто років, а тепер ви мене?!

Діти засміялися й побігли далі, лишивши на землі щось блискуче. Чахлик підняв предмет, роздивився й пробурмотів:

– І що це таке? Сяє, як душа після сповіді. Мабуть, магічний артефакт.

Знахідка засвітилась, й на ній зявились слова: «Halloween party у баби Яги! Dress code: страшно, але стильно!»

– Хело… що? – повільно прочитав Чахлик. – У Яги? Стильно? Та вона ж у ступі мабуть досі літає!

Він почухав потилицю, намагаючись згадати, коли востаннє бачив Ягу.

– Було то, як москалі ще на конях їздили. Ну, піду, провідаю стару. Хоч подивлюся, що то за хело-бісовщина така.

І рушив далі униз, хрипко бурмочучи собі під ніс:

– Святкують, значить. Без мене? Та я ще покажу вам...!

Чахлик ішов стежкою, яка давно перетворилася на асфальт. Йшов неквапно, сопів, хекав, бо світ навколо виглядав підозріло живим. Усе блищало, гуділо, мигтіло.

– Ну й жахіття. – пробурмотів він. – Я спав всього сто років, а вони за цей час збудували пекло на землі.

Коли вийшов на сільський базар, мало не впав від подиву. Там, посеред яток з гарбузами, солодкою ватою та китайськими рогами диявола, стояла вона – Баба Яга.

У вишиванці, з з такою самою штукою, яку він знайшов, у руці й величезним банером позаду: “ЯГА’S PUMPKINS & MAGIC RENTALS – найкраще для твого Хелловіну!”

– Та не може бути… – прохрипів Чахлик. – Стара, що ти з собою зробила?!

Яга підняла очі від телефона.

– О! А це хто такий кістлявий до мене йде? Чахлик?! Ти живий ще? – глузливо, запитала вона.

–Та як бачиш. – буркнув він. – Не вмирається мені, хоч трісни. А ти що тут робиш, торгівлею зайнялась?

– А шо, думаю, сидіти в лісі вже не модно. Тепер я – підприємець. П’ята категорія єдиного податку. – гордо відповіла Яга, поправляючи окуляри в роговій оправі. – Дітям гарбузи на ліхтарики, відьмам – ступи напрокат, вовкулакам – шампунь проти линяння.

– Світ котиться в прірву. – похитав головою Чахлик. – Колись ми на молодика збиралися, мертві вставали, грім гримів...

– А тепер: маркетинг, сторіз і донати. – перебила його Яга. – Без цього ніякої нечисті не піднімеш.

– Донати?..

– Ну, гроші, старий. Онлайн.

Чахлик зітхнув:

– А я досі душі збираю…

– Дарма! – махнула вона рукою.

– Тепер душі не в моді. Люди самі свої продають за знижку в «Блек Фрайдей».

Він обіперся на посох, мовчки дивився на її прилавок.

– І що то за гарбузи такі? Зі світлом усередині?

– Та то ліхтарики. – усміхнулася вона. – На честь якогось їхнього Джек-О-Лантера. Вони в ньому духа бояться.

– Духа? – обурився Чахлик. – Та я сам дух! І нічого, не боюся!

Яга засміялася:

– Та не кип’ятись ти, безсмертний ти мій! Он візьми гарбуз, виріж лице, і підеш святкувати, як усі нормальні чудовиська.

– Святкувати? Я? Та я останній раз святкував, коли Київ ще дерев’яний був!

– От і час оновити біографі. – лукаво підморгнула вона. – А ще, костюм візьми. Бо в такому кожусі тебе за бомжа приймуть, а не за легенду.

І, не чекаючи відповіді, простягнула йому блискучу упаковку з написом: «Костюм вампіра люкс. Капелюх у подарунок!» Чахлик довго дивився на пакет, потім пробурмотів:

– От що буває, коли нечисть живе довше, ніж планувалося. А потім, під носа, з ледь помітною посмішкою: – Ну, гаразд. Раз модно, то святкуємо, але я свій гарбуз сам виріжу. По нашому – з кістками.

Повернувшись до свого кургану, Чахлик урочисто поставив куплений у Яги гарбуз посеред хати. Хата, щоправда, давно перетворилась на щось середнє між музеєм кісток і складуванням пилу, але він уперто називав її “житлом”.

– Ну. – пробурмотів він, закочуючи рукави кожуха. – Побачимо, що то за ваша «хело-луня». Дістав із шафи старий ніж, яким колись різав шабашні ковбаси, і взявся до роботи. Гарбуз спершу покірно стояв, але щойно ніж торкнувся шкірки, почувся голос:

– Ай, обережніше, старий! Я тобі не жертва, я – декор!

Чахлик підскочив.

– Святі миші! Він говорить?! Це що ж мені та підприємиця продала.

– Звісно, говорю. Ти ж купив “розумний гарбуз із підсвіткою” І нічого в ене гострими предметами тикати! – гордо відповів овоч. – Мене активовано голосом. Тепер оберіть режим: «Страшно», «Дуже страшно» або «Миленько».

– Та що це за відьомство! – обурився Чахлик. – Гарбузи говорять, люди нечисть з себе корчать, душі – онлайн... Світ точно здурів.

Він махнув рукою, гарбуз засвітився сам і сказав:

– Режим “Дуже страшно” активовано.

Чахлик аж перехрестився навпаки. Потім дістав із пакета костюм. В упаковці лежала чорна накидка, пластикові зуби й маленький капелюх із блискітками.

– Хм... Зуби я свої ще маю. – пробурмотів він. – А капелюх… Та хай буде.