Розділ 26

- Антоне, Катя на пляжі, вона й сама не знає коли повернеться, тому можеш не чекати на неї, а поїхати прямо туди, - повідомила Оксана повернувшись.

Брюнет піднявся з місця.

- Дякую вам величезне, - посміхнувся він. – Допомога точно не потрібна?

- Що ти, ні звичайно. Їдь до Каті доки вона не змінила місце своєї дислокації, - порадила Оксана.

Оксана дивилася в слід брюнету, схрестивши руки на грудях. Щось підказувало їй про швидке наближення проблем, котрі можуть торкнутися її доньки. В думки Оксани вмішався голос сусідки десь збоку і вона повернулася на звук. Хто б міг сумніватися! Мимо Вікторії та її довгого носа не пролетить непоміченим ніщо і ніхто.

- Хто то був такий? Цей хлопчина зовсім не схожий на того молодика, котрий розгепав ваші вікна, - Вікторія стриміла прямо біля паркану і Оксана підійшла до неї.

- Ви праві, це був інший хлопець.

- Черговий Катеринин кавалер? – Примружила очі Вікторія.

Оксана примружилась їй у відповідь. Як же дістала ця надокучлива особа, котрій все потрібно знати.

- Катя молода дівчина. Я була молодою, ви були молодою… Просто згадайте себе в її роки, впевнена, що обожнювачів у вас було не мало, - сказавши це Оксана замовчала.

Вікторія пирхнула від сміху, але нічого не відповіла. У своїх висловлюваннях про своє життя вона завжди була дуже обережною, тому нікому не довіряла, бо вважала, що інформацію можуть використати проти неї ж самої.

- А хіба не цього хлопчину розшукувала поліція деякий час назад? – Запитала сусідка прискіпливо вдивляючись в Оксану. – Бутенко синок бандита, а тепер ще й місцевий маніяк, котрий розшукувався за свої злочини, - Вікторія осудливо покрутила головою. – Я чомусь думала, що самоповага у твоєї Катьки є.

- Не вам засуджувати Катю і не мені. Вона давно доросла і свої рішення приймає сама, до того ж… Якщо у мене буде вибір, я краще віддам перевагу Антону, тому що Станіславу є чому в нього навчитися, - міцно стиснула щелепи Оксана з ненавистю дивлячись на невдоволене обличчя сусідки.

- Ти диви, - задумливо і напрочуд спокійно подала голос сусідка. – Цікаво, чому може один маніяк навчитися у другого?

- Гарному вихованню наприклад, - їдко вимовила Оксана. – Стасу не завадило б вміти правильно себе поводити з людьми старшими за нього, цінувати чуже майно та вміти ввічливо розмовляти. Саме цьому в Антона можна навчитися.

Вікторія розсміялася не приховуючи глузування.

- Це він перед тобою такий ввічливий. Ти не знаєш яким він буває за кутком.

- Вікторіє припиніть! Ніби ви знаєте, - наморщилася Оксана, відвернулася і попрямувала до саду щоб продовжити свою роботу.

***

Чорний автомобіль тихо припаркувався поряд з Катериною і вона дещо напружилася. Дверцята відчинилися і на вулицю виліз Стас. Хлопець не зводив з Каті погляду та повільно підійшовши до неї, сів поряд.

- Навіть не обіймеш мене, не скажеш привіт? – Мовив пильно дивлячись на неї.

Але замість ніжних поцілунків, обіймів та банального «привіт», Катя сказала перше, що не давало їй спокою.

- Ти знав, що Антон в місті! Знав і нічого мені не сказав! – Виплюнула вона з такою ненавистю, що слина полетіла в різні боки.

Стас розгублено кліпнув очима.

- Звідки ти… Він приходив до тебе, - здогадався Стас, міцно стискаючи кулаки та відводячи погляд в сторону.

- Яка різниця, звідки я дізналася, від Антона чи від когось іншого! Ти не сказав мені, тримаючи все в таємниці! – Розсердилася вона зовсім.

- Я боявся втратити тебе. Думаєш, я повний придурок? Ти б відразу побігла до нього аби дізналася, що він в місті. Я не хотів закопувати власне особисте життя з тобою через твого колишнього.

Погляд Каті зараз нагадував очі злющого буйвола. З усього маху вона зарядила Стасу міцну пощіччину.

- Як ти смієш приймати такі рішення на одинці? Антон частина мого життя, я повинна була знати про його повернення. Ти повинен був сказати мені зразу. Але чомусь ти вирішив, що я віддам перевагу йому.

- Хочеш сказати, що я помилився? Ти б все рівно вибрала мене? – Здивовано підняв брови він, тон його голосу тепер прозвучав зовсім спокійно.

- Я маю на увазі, що я повинна була дізнатися. Я маю на це право. Своїм вчинком ти не покращився в моїх очах, ти лише підірвав свою репутацію, - мовила вона.

- Я сподівався, що ти не дізнаєшся, - зовсім тихо мовив він. – Коли ми поїхали на природу щоб пограти в бадмінтон, він писав тобі. Я видалив повідомлення з твого телефону і заблокував його номер.

- Що? Так це був ти? Навіщо ти це зробив?! – Закричала вона і вдарила його з усієї сили в плече долонею. – Хто тебе просив?! Яке ти мав право торкатися до мого телефону!

Катя продовжувала з усіх сил гамселити Стаса руками в плечі та груди. Ненависті майже не залишилося і дочекавшись доки вона обезсиліє та виплесне на нього всю свою злість, Стас перехопив її руки і міцно притиснув Катерину до своїх грудей.

- Заспокойся. Прошу тебе Катю, за-спо-ко-йся, - тихо мовив він, обіймаючи її. – Я просто захищав тебе від нього, я захищав наші стосунки. Ми з тобою тільки зійшлися і в той самий вечір я зустрівся з Антоном в «Вісімці». Невже ти думаєш, що я був готовий в ту саму секунду зателефонувати до тебе і поставити на всьому хрест? Ні, я не був готовий до такого. Я не хочу втрачати тебе.

Катя спробувала відсторонитися від нього, але Стас не відпустив і що сили припав до неї в поцілунку. Протестуючи, Катя замичала.

Краєм ока вона помітила під’їхавший автомобіль. Хлопнула дверка. Стас припинив цілувати Катю і повернув голову в ту сторону, завмер. Перед ними стояв Антон, на обличчі брюнета була крива посмішка.

- Вибачайте, що завадив вашому романтичному побаченню, - міцно стиснувши щелепи мовив він.

- Антон, - видихнула Катя, вивільнила свої руки зі Стасової хватки і різко вскочила на ноги. – Що ти тут робиш?

- Сюрприз, - розвів руки брюнет все так само криво посміхаючись, тепер його погляд впав на Стаса, котрий також піднявся на ноги.