Глава 22. Зламані струни. Частина 1

Стьєрель стояв біля вікна у своїх покоях, тримаючи руки за спиною. За склом повільно згущалися хмари, а в кімнаті панувала тиша, яку порушував лише голос пана Веляса.

Той стояв неподалік і спокійно доповідав про результати допиту лорда Богдана.

— Він працює з морами щодня і не знає, на що ми здатні. Якщо одного разу хтось із нас вирішить вплинути на нього без дозволу, він не матиме навіть можливості зрозуміти, що це сталося, — сказав пан Веляс.

— Він у це справді вірить? — запитав Стьєрель.

— Він не довіряє власному розуму, знаючи, що ним може заволодіти хтось інший, — відповів пан Веляс.

— Як довго він уже не під контролем?

— Рік.

— Майже одразу, як отримав посаду, — замислився Стьєрель.

— Так.

Княжич заглянув панові Велясу в очі.

— Гадаю, він не один.

Пан Веляс усміхнувся.

— Цього дізнатися не вдалося. Але ви праві. Не виключено, що його розум уже не належить йому.

Стьєрель хмикнув і сів за стіл.

— Якщо розповісти про це й розпочати розслідування, виникнуть питання, як ми про це дізналися. Краще буде відпустити лорда Богдана та поспостерігати за ним. Можливо, вдасться вийти на його господарів.

Пан Веляс погодився.

— Так, княжиче, я теж про це думав. Лорд Богдан до цього дня проходив усі перевірки бездоганно, що й стане приводом для додаткової перевірки.

Від почутого Стьєрель ледь помітно посміхнувся. Наглядачі проводять перевірки, та не особисто — зазвичай цим займаються їх підлеглі. Отже, якщо за лордом Богданом нічого підозрілого не виявили, залишалося лише кілька варіантів, як таке могло статися. І перший із них — серед наглядачів є зрадник.

— Ви часто перевіряєте тих, хто жодного разу не потрапився? — поцікавився Стьєрель.

Пан Веляс відповів, не замислюючись:

— Достатньо.

— І те, що лорд Богдан не під вашим наглядом, не спричинить проблем?

— Не спричинить. Наглядач може перевіряти аристократів регіону, ввіреного іншому наглядачу. Особливо якщо вони переходять з регіону в регіон. Для перевірки достатньо найменшої підозри.

Веляс ненадовго замовк.

— Звісно, інші наглядачі не люблять, коли втручаються у справи їхніх регіонів. Якщо один виявить у іншого щось протизаконне, це матиме наслідки для репутації. А самого наглядача можуть піддати перевірці, якщо в його регіоні знайдуть умовного зрадника.

— Звісно, — мовив Стьєрель.

— Кілька таких випадків історія вже має, і всі вони скінчилися однаково. Незалежно від результату перевірки князь Ліодгар приймає кілька рішень. Одне з них спільне для всіх — звільнення з посади. А вже після цього вирішується, чи залишиться колишній наглядач живим. Наглядачі мають владу й усі необхідні ресурси для виконання своїх обов’язків, тому помилка неприпустима.

— Сподіваюся, історія з Вілемирою не дійде до вух князя і мого брата.

Стьєрель з підозрою глянув на пана Веляса. Він не просив — лише давав зрозуміти, чого очікує.

Пан Веляс спокійно кивнув.

— Спогади лорда та його сина вже змінені. Немає причин для хвилювання.

Стьєрель залишився задоволений відповіддю, але підозріливості це не зменшило.

— Я довіряю вам, пане Велясе. Та не можу сказати цього про інших наглядачів.

— Не варто хвилюватися, — спокійно відповів пан Веляс. — Крім нас, капітана Міккеля та пана Вейріха, правди ніхто не знає. І не дізнається.

Він дістав із рукава маленький сувій і простягнув його княжичу.

Стьєрель узяв сувій, але не поспішав розгортати.

— Ви зітрете нам пам’ять, — мовив пан Веляс.

— І цього буде достатньо? — спитав Стьєрель.

— Не зовсім.

Веляс кивнув на сувій.

— Щоб усе подіяло правильно, я заготовив текст.

Стьєрель розгорнув сувій.

Пан Веляс пропонував не просто стерти спогади, а переписати їх. У разі допиту, як і з лордом Богданом, той, хто спробує дізнатися правду, почує лише те, що написано в цьому сувої.

— Ви впевнені?

— Наглядачі дуже допитливі, — відповів пан Веляс. — Гарантувати, що одного дня князь не дізнається чогось, не можна. І тоді краще, щоб ми нічого не знали.

Стьєрель ще раз перечитав сувій. Пан Веляс виглядав рішучим і непохитним.

За весь час, що Стьєрель його знав, наставник ніколи не приймав емоційних рішень. Усе кілька разів обдумував і завжди намагався передбачити, що станеться на кілька кроків уперед.

Тепер він пропонував стерти власні спогади.

Якщо все зробити так, як пропонував Веляс, Стьєрель залишиться єдиним, хто знатиме, що сталося за останні дні.

***

Стьєрель ішов коридором, коли назустріч йому вийшла Веселина.

Вона помітила княжича майже одразу. На мить їхні погляди зустрілися, та дівчина відразу відвела очі й пройшла повз, наче зовсім його не помітила.

Стьєрель зупинився.

— Веселино?

Дівчина спинилася, але не обернулася.

— Мені сказали, ти вчора приходила. Все добре? — запитав він.

— Все добре, — відрізала вона й рушила далі.

Стьєрель кілька секунд дивився їй услід, а тоді, не вагаючись, наздогнав.

— Щось сталося, — зауважив він.

Веселина не сповільнила кроку.

— Спостережливо. Але не хвилюйся, я не забиратиму твого часу.

Стьєрель опустив голову.

— Вибач.

Веселина різко зупинилася.

— Вибач?

Вона обернулася до нього. На її обличчі не було ані здивування, ані розчулення. Лише недовіра.

Княжич і справді не виглядав так, ніби в чомусь розкаювався. Він стояв спокійно, майже незворушно, наче це слово було не виявом жалю, а визнанням очевидного.

— За що ти вибачаєшся? — запитала вона.

Стьєрель помовчав.

— Ти знаєш.

Веселина трохи примружилася.

— А ти?

Стьєрель мовчав.

Веселина видихнула й продовжила:

— Ти сказав, що я можу прийти до тебе, коли захочу. Я прийшла. І мене знову не пустили. Я для тебе щось значу?