Розділ 3

Наступного ранку я прокинулася з думкою про Лук'яна, Артема та всю цю вечірку, яка змінила щось у мені. У голові роєм літали питання. Чому Лук'ян так дивився на мене, наче хоче щось сказати, але не може? І чому поруч з Артемом я відчувала себе захищеною,хоча ми тільки нещодавно познайомились. 

На роботі я намагалася не думати про це, повністю занурившись у проєкти. Але навіть у натовпі людей,серед дзвінків і паперів, думки про минулу ніч не полишали мене.

Раптом хтось постукав у двері мого офісу,і до мене зайшов Артем.

"Маєш час?" — спитав він, дивлячись на мене з легкою усмішкою.

"Так, звісно", — я показала йому на стілець навпроти. Він сів і, нахилившись вперед, здавалося, ретельно вибирав слова.

"Діано, я не хочу бути нав'язливим, але мушу запитати: той хлопець, Лук'ян... він досі для тебе важливий?" — його погляд був пронизливим, наче він намагався прочитати мене, як відкриту книгу.

Я задумалася. Що я могла сказати? Що три роки намагалася забути його, але марно? Що кожного разу, коли я бачу його, мені здається, що він — частина мене?

"Артеме, ми з Лук'яном давно розійшлися. Але він залишився для мене важливою людиною", — я спробувала пояснити, не розкриваючи всієї правди. — "Просто… іноді буває важко відпустити минуле".

Він подивився на мене і кивнув. "Розумію. Але ти заслуговуєш на когось, хто не стане тягарем минулого. Дозволь собі відкритися для майбутнього".

Його слова були прямими й водночас ніжними. Вони торкнулися чогось у мені, чого я боялася визнати. З одного боку, Лук'ян був частиною моїх спогадів, моїх почуттів, моєї історії. Але, з іншого боку, я знала, що це минуле вже давно не повинно впливати на мене так, як це робило зараз.  

"Дякую, Артеме", — я усміхнулася йому щиро, вдячна за його підтримку. Його слова були своєрідним поштовхом,сигналом,що час відкритися для нового.

У цей момент мій телефон загудів. Повідомлення від невідомого номера:

"Діано, нам потрібно поговорити. Це важливо. Лук'ян."

Я відчула, як по мені пробігло легке тремтіння. Чому він раптом захотів зустрітися? Що саме хоче сказати? Я заплющила очі, намагаючись збагнути, чи готова я до цієї зустрічі.

"Все гаразд?"запитав Артем,помітивши мою розгубленість.

"Так, просто… здається, що минуле знову вирішило нагадати про себе", — відповіла я, невпевнено дивлячись на екран телефону.

"Якщо тобі потрібно поговорити з ним — зроби це. Іноді найкращий спосіб залишити минуле — це зрозуміти, що в ньому більше немає місця для тебе", — Артем взяв мою руку, ніжно її стиснувши. Його підтримка надавала мені сміливості, якої так не вистачало.

Ми з Лук'яном домовилися зустрітися у невеликому кафе неподалік мого офісу. Я прийшла трохи раніше, замовила собі чашку кави й спробувала заспокоїтися. Через кілька хвилин двері відчинилися, і Лук'ян увійшов, одразу помітивши мене.

"Лук'яне, про що ти хотів поговорити?" — я спробувала зберігати нейтральний тон, хоча серце калатало в грудях.

"Діано, я не міг перестати думати про вчорашній вечір", — почав він. Його голос звучав спокійно, але я бачила, як він напружений. — "Коли я побачив тебе з Артемом,щось усередині мене зрушило"

"Лук'яне,ми вже давно розійшлися",-нагадала я намагаючись на піддаватися його словам.

"Знаю. Але коли я побачив тебе з ним, я зрозумів, що досі не готовий тебе відпустити", — він намагався приховати емоції, але вони були написані на його обличчі.

Я відчула, як у мені закипає злість. Після всього, що він мені зробив, він має нахабність з’явитися знову, коли я вже почала рухатися далі?

"Ти мав три роки, Лук'яне", — я відповіла твердо, дивлячись прямо йому в очі. — "Три роки, щоб зрозуміти, що втратив. А тепер, коли я намагаюся йти вперед, ти з'являєшся й хочеш все повернути назад?"

Він опустив погляд, відвівши очі. Здавалося, він сам не знає, чому так вчинив.

"Діано, я не можу дати цьому минути так просто. Я знаю, що запізнився, але… я готовий боротися за тебе", — прошепотів він, і в його словах я відчула каяття.

Але, дивлячись на нього, я зрозуміла одну важливу річ: любов, яку я до нього відчувала, вже не була такою самою. Вона потьмяніла, як старий спогад,як привид,що давно має залишити мене в спокої.

"Лук'яне, мені шкода, але я вже не та Діана, якою була раніше", — сказала я, усвідомлюючи, що з кожним словом відпускаю його.

Він мовчки кивнув, опустивши голову. Він зрозумів, що наші дороги більше не перетинаються. Він піднявся, кинув останній прощальний погляд і пішов,залишивши мене одну з чашкою вже холодної кави.І в ту мить я відчула, як усередині мене щось змінилося. Минуле залишилося позаду. І хоча моє серце ще боліло, я знала, що тепер готова до нового початку.

Повернувшись до офісу,я побачила Артема,який чекав на мене.

"Як усе пройшло?" — запитав він, помітивши полегшення на моєму обличчі.

"Пройшло добре. Дуже добре".-відповіла я,не стримуючи усмішки. І в цей момент я зрозуміла,що не боюсь залишити минуле позаду.