Розділ 2

Коли я нарешті зібралася піти з вечірки, відчуття тривоги й хвилювання, яке переповнювало мене на початку, раптом загострилося. Я взяла келих шампанського з підноса, намагаючись заспокоїтись і не думати про Лук'яна. Але, як на зло, кожен звук, кожен сміх — усе нагадувало про нього.

Я намагалася уникати зустрічі з Софією, але вона, здається, мала інші плани.

"Діано!" — її голос змусив мене повернутися. Софія стояла поруч із Лук'яном, усміхнена й така невимушена, ніби ми завжди були найкращими подругами.

"Привіт,Софіє",-я кивнула їй і, намагаючись зберегти дружелюбний тон,звернулася до Лук'яна.

Лук'яна усміхнувся так,як тільки він вмів,я відчула,як по мені пробіг холодок.

"Так,давно не бачилися",-відповів він,кидаючи короткий погляд на Софію."Чесно кажучи,не очікував що ти прийдеш.

"Старі друзі завжди знайдуть привід зустрітися", — додала Софія з усмішкою, але в її очах я помітила те ж саме відчуття суперництва, яке завжди відчувалося між нами.

"Та й я сама вагалася", — відповіла я, намагаючись приховати свої справжні почуття. — "Але не могла проґавити нагоду побачити старих друзів".

На мить настала незручна тиша. Весь світ навколо ніби зник,залишивши тільки нас трьох у цьому маленькому колі.

"А ти,Лук'яне,як поживаєш?"-вирішила порушити мовчання,намагаючись підтримати розмову.

"Робота, справи, як завжди", — він знизав плечима, немов відгороджуючись від серйозної розмови. — "А ти, Діано, здається, досягла багато чого за ці роки?"

Його питання застало мене зненацька, але я намагалася триматися.

"Та є трохи успіхів", — відповіла я з легким усміхом, не вдаючись у подробиці. Чомусь, у цей момент, розповідати про свої досягнення здавалось неправильним. Я не хотіла виглядати так, ніби виставляю це напоказ.

Раптом до нас підбіг Артем, який вочевидь не міг не помітити моєї напруги.

"О,Діано,я якраз шукав тебе! Хочу показати тобі новий проєкт,над яким працюю",-він легко усміхнувся, кидаючи злегка підозрілий погляд на Лук'яна.

"Це наш новий колега, Артем", — пояснила я Софії та Лук'яну, ледве зберігаючи спокій.

"Радий познайомитися", — промовив Артем і підняв келих у жесті привітання.

"Навзаєм", — відповів Лук'ян, хоча в його голосі не було ні краплі радості. Він кинув на Артема холодний погляд, а мені здалося, що тут запахло ревнощами.

Софія помітила це й додала:"Ну що ж,мабуть,ми не будемо вас затримувати. До зустрічі,Діано".

Софія і Лук'ян пішли, залишивши мене з Артемом. Коли вони відійшли, Артем озирнувся і, нахилившись до мене, сказав: "Слухай, ти дуже напружена. Ти ж розумієш, що нічого не варта така людина, як він, якщо він змушує тебе почуватися такою незахищеною".

Його слова вразили мене,ніби він бачить крізь мене.

"Артеме, ти не розумієш", — спробувала я заперечити, але він узяв мене за руку й продовжив:

"Діано, якщо хтось втратив тебе, то це його помилка. А ти заслуговуєш на когось, хто буде готовий за тебе боротися".

Ці слова змусили мене замислитись. Чи справді я залишилася з Лук'яном тільки через те, що моє серце не відкритися йому більше, ніж будь-кому іншому.

"Артеме, дякую", — відповіла я тихо, не знаючи, що ще сказати. Його підтримка в той момент була важливою, і я відчула, що зможу вміло відпускати? Чи,можливо,я просто боюсь відпустити минуле й побачити,що попереду.

Вечір продовжувався, музика лунала, але тепер я бачила усе по-іншому. Може, Артем був правий. Можливо, час рухатися далі. Але що це означає для мене?

В цей момент я випадково зловила погляд Лук'яна, який стояв неподалік із Софією. Він дивився на мене так, ніби щось шукав у моєму обличчі. І я зрозуміла, що ніч ця дійсно змінить все.