Епілог

Епілог

Минув рік.

Якщо ви думаєте, що після грандіозного весілля та встановлення пам’ятника пательні в центрі столиці життя на планеті Крак затихло, то ви трохи все-таки помиляєтеся. Насправді життя тут завирувало з такою силою, що Рада Галактичної Безпеки у тому секторі галактики, де знаходилася планета Крак, і досі періодично чухає свої потилиці, намагаючись зрозуміти, за якими саме законами тепер функціонує ця планета.

Софілада нині сиділа на розкішному пляжі імператорського палацу, що виходив прямо на затишну лагуну. На дівчині була літня сукня, на голові злегка зсунута набік корона, а на колінах звично лежав улюблений земний ноутбук. Сторінка автора на літературній платформі Букнет світилася нині золотими кубками, мільйонними прочитаннями та рекордною кількістю зірочок. Книга про бойову українську дівчину зі сковорідкою та інопланетного Восьминога, Імператора Гігантських Жезлів, була доповнена ще бонусними розділами й аж тепер офіційно завершена.

Коментарі під книгою плодилися щомиті: «Боже, авторко, це шедевр! Особливо сцени з люстрою та пристрасть з мацальцями! Вимагаємо продовження про пані Мерседес і цілителя Навішатала!», «А пам'ятник пательні реально існує? Я хочу туди на екскурсію!»...

Софілада задоволено посміхнулася й закрила кришку ноутбука. У цей момент із води виринув Кеан. Його людська іпостась, як завжди, була бездоганною, але як тільки він підійшов до дружини, його мацальця звично й по-хазяйськи полізли на волю. Одне обережно поправило корону на її голові, друге піднесло келих із прохолодним соком, а третє ніжно обвилося навколо Софіладиної талії, притягуючи її до гарячих грудей чоловіка.

— Знову пишеш книги, моя Імператрице? — прохрипів Кеан, цілуючи її в губи. — Надіюся, ти описала мене там величним і грізним правителем? У реальності я саме таким і є!

— Ти в реальності взагалі без штанів по палацу бігав, — засміялася Софілада.

Їхнє сімейне життя було чудовим. Кеан виявився дивовижним чоловіком, він не просто передав більшу частину реформаторських повноважень новообраній Демократичній Раді, а й офіційно узаконив «День Української Пательні» як головне державне свято свободи і боротьби за кохання.

Але найбільші зміни відбулися в долях тих, хто допомагав їм виборювати це щастя.

Якщо хтось і знайшов на Краку своє справжнє щастя, то це була голова ОСББ пані Мерседес. Після того, як вона забрала пораненого Навішатала з пляжу до себе додому й успішно вилікувала його поранену руку перваком, компресами та дерунами, то між ними спалахнуло таке зріле й міцне почуття, що цілитель відмовився повертатися на планету Крак без своєї пані серця. Зараз вони відкрили на Гуманоїдних островах найпопулярніший у їхньому секторі галактики медично-курортний центр «Мерседес і Навішатал». І пані Мерседес ходить нині по своєму курорту в ексклюзивних леопардових мантіях, керує всіма фінансами і тримає в залізному кулаці весь обслуговуючий персонал.

Генерал Кадос повністю відновився після битви в Храмі. Тепер він головна зірка Софіладиного Букнету, адже читачки буквально завалили авторку вимогами написати окремий роман про цього суворого, але такого надійного військового, (до речі, теж із купою мацалець!). І, схоже, сюжет для нової книги вже пишеться сам собою у реальному житті. Кадоса все частіше бачать у компанії молодої й дуже симпатичної дівчини-біолога із земної експедиції, яка з'явилася тут вивчати флору планети Крак. Генерал сором'язливо червоніє, коли вона проходить повз нього, і таємно купує для неї букети найдорожчих і найрідкісніших рожевих водоростей.

Щодо колишньої Старшої жриці Коррасти та червонокосої Люссіали, то їхня доля склалася максимально логічно й повчально. Оскільки Софілада категорично виступила проти смертної кари («Ми ж цивілізовані люди, Кеане, а не дикі піранії!»), то суд призначив їм альтернативне покарання, вони тепер працювали на благо Імперії на далеких плантаціях. Корраста працює на підводній фермі, і своїм довгим хвостом змії вона чистить дно від шкідливого мулу та збирає морську капусту. А Люссіала, яка так прагнула розкоші та влади, тепер використовує свої десятки тонких щупальців наутилуса для плетіння рибальських сіток та очищення устриць на експорт. Кажуть, її характер помітно покращився.

Кеан міцніше притиснув до себе Софіладу і задумався.

— Знаєш, Софі, — тихо сказав він. — Я думаю, нам варто злітати на Землю на вихідні. Пані Степанида обіцяла зварити смачнючий український борщ і насмажити дерунів.

— Обов'язково злітаємо, — посміхнулася Софілада, кладучи голову йому на плече. — Тільки цього разу тримай свої мацальця в штанах, бо пані Степанида знову перелякається...

Океан навколо закоханих тихо й задоволено шумів, підтверджуючи головну істину, про яку Софілада багато писала у своїй чудовій книзі: справжнє кохання здатне побороти будь-які відстані, зламати найміцніші стереотипи і завоювати серце будь-якого монстра, особливо якщо у вас під рукою є чудова українська винахідливість та справжня українська пательня.