Глава п’ятдесят друга

Глава п’ятдесят друга

І було саме так, як і передбачив Кеан. Вони повернулися до палацу, і за кілька хвилин загін вірних палацових охоронців, які нарешті розібралися, що ж насправді відбулося тут, і що всі вони мало не допустили державного перевороту, заблокував усі входи та виходи. А незабаром, на радість Софілади, з'явився й Кадос, який був хоч і поранений, але вже трохи залікував свої рани і тепер впевнено крокував коридорами палацу, віддаючи накази своїм людям:

— Заарештувати всіх заколотників! Старшу жрицю Коррасту і цю червонокосу відьму Люссіалу обов'язково візьміть під варту і помістіть у найнадійніші тюремні камери, як тільки вони виповзуть із моря на берег!

Кеан же тим часом, сидячи на своєму троні, притягнув Софіладу до себе, обіймаючи її за талію одним із неслухняних мацалець, які в залі палацу знову вирішили трохи полізти на волю.

— Ну що, моя Імператрице, — з ніжною посмішкою промовив він. — Заколот придушено, я знову на троні. А щодо тих дванадцяти наречених з Відбору та мого гарему, то хочу тобі повідомити, що я розігнав їх усіх ще місяць тому, одразу ж, як тільки ти повернулася додому. Мені не потрібен ніхто, крім моєї істинної пари з гострим язичком.

Софілада задоволено гмикнула, але тут же зауважила:

— Це чудово, але...

— І я не договорив! Ми зараз же одружимося! — перебив її Кеан. — От, тільки всі жерці виявилися зрадниками! — тут Кеан хитро примружився. — Проте в архівах, думаю, знайдуться якісь храмовники, що й сном і духом не відали про заколот.

Софілада склала руки на грудях і лукаво всміхнулася.

— А якщо жоден із них не погодиться одружувати нас? Все-таки я не з вашої планети. 

Кеан голосно розсміявся.

— Після того, як вони дізнаються, що їхній Імператор закоханий у неймовірну дівчину з іншої планети? І що я живий, здоровий і вже повернув собі трон? Повір мені, вони ще сперечатимуться за честь провести церемонію. — він ніжно взяв її долоні у свої. — Я занадто довго чекав на тебе, щоб відкладати наш шлюб бодай ще на один день.

І вже за пів години охоронці привели до тронного залу старенького напівсліпого жерця з найдальшого і найнижчого ярусу палацу. Цей дідусь взагалі сидів у своїх архівах й гадки не мав про державні перевороти. Здивований жрець за наказом Імператора Гігантських Жезлів швиденько прочитав церемоніальну молитву, зв'язав їхні руки якимось спеціальним шнуром із морської трави і, тремтячи від страху під грізним поглядом Кеана, проголосив Софіладу офіційною дружиною Імператора Гігантських Жезлів та Імператрицею планети Крак.

Після цього Софіладу забрали в королівські покої, де придворні служниці одягнули її у неймовірно гарну сукню, а на голову одягнули імператорську корону.

І ось настала урочиста мить. Кеан був уже в повних парадних імператорських шатах, величний і гордий. Він узяв дружину за руку, і вони разом вийшли на високий балкон палацу, щоб з'явитися перед тисячами їхніх підданих, які зібралися на площі. Натовп вибухнув шаленими та оглушливими оплесками й вигуками, вітаючи свого законного правителя та його земну обраницю.

Софілада з усмішкою підняла руку, щоб помахати своїм новим підданцям, але так і завмерла з відкритим від здивування ротом, бо раптом її погляд упав на центр величезної площі. Дівчина просто ахнула від тієї несподіваної картини, яка відкрилася перед нею. Ні, чесно, в неї навіть сльози на очах виступили від розчулення!

Посеред площі біля палацу на високому постаменті височів монументальний пам'ятник. І це був пам'ятник пательні! Її, Софіладиній вірній і рідній сковорідці! Так, це була точна копія тієї самої її чавунної пательні, якою вона колись так хвацько відбивалася від ворогів. Цей шедевр скульптурного мистецтва був відлитий із якогось інопланетного металу, і гігантська сковорода яскраво блищала у промінні двох сонць, а на її ручці золотими літерами було написано: «Символ жіночої сили та пристрасті».

Софілада розчулено шморгнула носиком, відчуваючи, як очі наповнюються сльозами. Ох, цей божевільний і пришелепкуватий інопланетний Восьминіг і справді кохав її до нестями, якщо зробив такий подарунок коханій, увічнив її головну українську зброю в центрі своєї столиці.

— Тобі подобається, моя кохана Імператрице? — тихо запитав Кеан, пригортаючи дівчину до себе.

— Ти неймовірний дурбелик, Кеане, — прошепотіла Софілада, сміючись крізь сльози. — Мій власний і найкращий у Всесвіті Восьминіг.

Дівчина схопила чоловіка за лацкани святкового камзола і притягнула до себе. І під радісні оплески ти вигуки підданців вони злилися в палкому й довгому поцілунку прямо на фоні гігантської чавунної української пательні...